108. Провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру

Підстави та порядок застосування примусових заходів медичного характеру (далі по тексту — ПЗМХ) в кримінальному процесі регла­ментуються: статтями 18-20, 92-96 КК, статтями 416-424 КПК, по­ложеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 черв­ня 2006 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових за­ходів медичного характеру та примусового лікування», наказом Мі­ністерства охорони здоров'я від 8 жовтня 2001 р. № 397 «Про затвер­дження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади».

Статтею 93 КК визначені категорії осіб, до яких можуть бути за­стосовані ПЗМХ. Перелік заходів та їх зміст зазначений у ст. 94 КК. Відповідно до ст. 416 КПК підставами для застосування ПЗМХ слід вважати: а) встановлений факт вчинення особою суспільно небез­печного діяння, передбаченого кримінальним законом; б) підтвердже­ний висновком судово-психіатричної експертизи факт неосудності чи обмеженої осудності особи в момент вчинення суспільно небезпеч­ного діяння або факт захворювання на душевну хворобу після вчи­нення злочину, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними; в) визнання такої особи суспільно небезпечною через її хворобливий стан і у зв'язку з характером вчиненого нею ді­яння. Застосування зазначених заходів можливо лише за наявності кожного з елементів цієї підстави, що знаходиться в нерозривному зв'язку і взаємозалежності.

КПК встановлює певні особливості провадження у справах по застосуванню ПЗМХ. Зокрема:

1. Обов'язкове провадження досудового слідства, у тому числі у справах приватного обвинувачення та у справах, по яких проваджен­ня здійснюється за протокольною формою досудової підготовки ма­теріалів.

2. Особливе коло обставин, які необхідно обов'язково встановити в кримінальній справі (ст. 420 КГ1К).

3. Усі фактичні обставини справи встановлюються за допомогою загальних засобів доказування, за винятком припису закону про обов'язкове проведення судово-психіатричної експертизи (ст. 76 КПК). Підставами для призначення судово-психіатричної експертизи можуть бути: 1) медичний документ про наявність у особи психічно­го розладу; 2) неадекватність поведінки особи при вчиненні суспіль­но небезпечного діяння або після нього (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо); 3) характер вчиненого суспільно небезпечного діяння (напри­клад, з особливою жорстокістю).

4. Участь захисника є обов'язковою з моменту встановлення судово-психіатричною експертизою факту психічного розладу особи.

5. У ході досудового слідства душевнохвора особа не притягуєть­ся як обвинувачений. Її допит, а також участь у провадженні інших слідчих дій вирішується кожного разу слідчим з урахуванням стану здоров'я душевнохворого. Неосудна особа користується правами пі­дозрюваного, обвинуваченого в обсягу, який визначається характером психічного розладу відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи. Процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого осо­ба, яка здійснює дізнання, слідчий роз'яснює особі після встановлен­ня факту психічного розладу, про що складає протокол.

6. По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування ПЗМХ.

7. Якнайшвидше призначення до розгляду та оперативний розгляд справ про застосування ПЗВХ, ураховуючи їх специфіку.

8. Участь особи, щодо якої розглядається справа у судовому за­сіданні, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. Якщо вона бере участь, то їй роз'яснюються права, передбачені ст. 263 КПК, та вру­чається копія постанови слідчого про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування ПЗМХ.

9. Оскільки відомості про стан психічного здоров'я особи і на­дання психіатричної допомоги вважаються конфіденційними, то ви­сновки судово-психіатричних експертиз рекомендовано заслуховува­ти в закритих судових засіданнях відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК.

10. Не передбачена скорочена процедура дослідження доказів (ст. 299 КПК).

11. Під час судового засідання для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спо­чатку з'ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду ПЗМХ, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її не­осудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид ПЗМХ.

12. У судовому засіданні не проводяться судові дебати. Суд за­слуховує думки прокурора і захисника з питання доведеності участі особи, щодо якої вирішується питання про застосування ПЗМХ, у вчиненні суспільно небезпечного діяння або спростування цього; відносно психічного стану цієї особи; щодо можливості застосування одного з видів ПЗМХ.

13. Особі, щодо якої вирішується питання про можливість засто­сування ПЗМХ, якщо вона бере участь у судовому засіданні, не нада­ється останнє слово.

14. Не розглядається цивільний позов, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.