14. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, виправданому права на захист і його прояви на різних стадіях кримінального процесу

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсуд­ному права на захист є конституційним, основоположним принципом кримінального процесу. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомо­гу. Особлива значущість цього принципу полягає у тому, що кримі­нальний процес, який визначає структуру кримінально-процесуальної діяльності, побудований на засадах захисту прав учасників кримінально-процесуальної діяльності, зокрема захисту прав такої центральної фігури, як підозрюваний, обвинувачений, підсудний.

Ефективність дії принципу забезпечення підозрюваному, обвину­ваченому, підсудному права на захист обумовлена сукупністю трьох складових елементів:

1. наявність у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного проце­суальних прав, які дозволяють їм особисто захищати свої інтереси на всіх стадіях процесу (статті 43,43 ^і, 263 КПК);

2. наявність у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного права на правову допомогу з боку захисника, про що їм роз'яснюється (статті 43, 43^і, 1*40, 142, 263, 294, частини 1,2, 3 ст. 47 КПК);

3. обов'язок органів досудового розслідування та судових органів надати можливість підозрюваному, обвинуваченому, підсудному за­хищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обви­нувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ч. 2 ст. 21, ст. 53 КПК).

Закон надає підозрюваному, обвинуваченому, підсудному сукуп­ність прав, за допомогою яких вони можуть самостійно захищатися від обвинувачення.

Публічний характер кримінального процесу визначає обов'язок особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити право мати захисника (про що складається окремий протокол) та забез­печити їм можливість захищатися встановленими законом засобами захисту від пред'явленого обвинувачення (ст. 53 КПК).

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника (ч. 1 ст. 47 КПК). Усі питання, які обговорюються на побаченні із захисником особами, які затримані, утримуються під вартою, а також тими, до яких не застосовані ці за­побіжні заходи, є виключно конфіденційними.

Захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії про­цесу (ч. 4 ст. 44 КПК), але його участь у справі залежить від ініціа­тиви підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які мають право висловити своє бажання скористатися правовою допомогою захис­ника, заявивши про це відповідне клопотання, або особисто від­мовитися від його участі у справі. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідан­ня (ч. 2 ст. 46 КПК). Це положення має винятки, вказані у ст. 45 КПК, коли участь захисника є обов'язковою і відмова від захисника при­ймається особою, що провадить дізнання, слідчим, судом лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи ви­правданий обґрунтовують її мотивами, які можуть визнаватися та­кими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замі­нюється іншим (ч. З ст. 46 КПК).

З моменту допуску до участі у справі захисник має процесуальні права і обов'язки, закріплені у ст. 48 КПК.