Проблеми, пов'язані з теоретичними предметами природничо-географічних наук

Теоретичні предмети природничо-географічних наук досить розвинені в цілому, але відмінні між собою зокрема. Відміни та проблемні особливості теорії окремих наук буде представлено у підрозділах, присвячених конкретним природничо-географічним наукам. Зупинимось на їхніх проблемних спільностях.

Проблемними питаннями теорії науки є в першу чергу теоретичні питання, що торкаються розвитку, або за об'єктивними обставинами підлягають розвиткові. Наприклад, зазнають результативного розвитку наукові дослідження впливів людини на природу. Пов'язані з цим теоретичні опрацювання не можуть бути позбавлені власної конкретно-наукової проблематичності - щодо конкретизацї об'єктів дослідження чи методів належного наукового пізнання їхніх природних і змінених людиною властивостей. Крім того, вони неминуче нестимуть відбиток загальнонаукової, навіть філософської проблемності, зокрема - щодо співвідношення природного й антропічного (антропогенного) загалом. Проблемність такого змісту можна передбачати, простежувати і коректувати, спираючись на методологічні та історичні закономірності розвитку науки, на логіку теоретичних опрацювань і побудов.

Деяку проблематичність для істориків науки може скласти багатий наслідками факт толерантного і навіть творчого співіснування дослідницьких парадигм у сучасній природничій географії. Це щонайменше геокомпонентна, геокомплексна, геосистемно-структурна та геоекологічна парадигми. Незаперечним є конструктивне взаємодоповнення знань, що відносяться до них. Характерно, що революційного антагонізму між представниками різних наукових парадигм, передбаченого Т.Куном, у природничій географії не спостерігається.

Теорія науки розвивається нерівномірно, у своїх частинах мало не розокремлено. Серед просторово-часових уявлень і положень про матеріальні об'єкти природничої географії більшість предметних розділів знань склалася за умов пізнавальної редукції, звуження об'єктів пізнання. Досліджувались окремо просторові чи окремо часові структури, часто без належного узгодження між собою. Сучасною теоретичною проблемою природничої географії, реальною і результативною у своєму вирішенні, є потреба і можливість узгодження між собою теоретичних положень редукційного походження. А саме: положення про структурно-просторові властивості об'єктів, опрацьовані без урахування динаміки об'єктів у часі, потрібно збагатити уточненнями та доповненнями часового змісту. Це можна здійснити на якісному рівні, як концептуальні доопрацювання, і на кількісному - як математичні моделі процесів динамічних та еволюційних змін. При цьому принцип редукційності слід сприймати не як пережиток минулого, а як рядовий дослідницький прийом, який і надалі збереже своє науково-пізнавальне значення.

Так само потрібне і можливе виконання зворотного завдання: збагачення даних про часові процесні властивості об'єктів доопрацюваннями і відображеннями структурно-просторових рис. За умов неповноти даних про реальний иросторово-часовий ряд досліджуваних ландшафтних чи геокомпонентних явищ використовують принцип ергодичності.

Важлива теоретична проблема сучасної природничої географії -нерозривне опрацювання і поглиблення пуосторово-часових складових знання про досліджувані об'єкти. Методологічною основою таких опрацювань може бути система положень про ландшафтний простір-час, сформульованих на перетині ландшафтознавства із палеогеографією. Цим положенням, зокрема, присвячені праці професорів В.А.Бокова й І.Г.Черваньова та професора МДУ ім. М.В.Ломоносова В.А.Ніколаєва.

У дослідженні просторово-часових сутностей об'єктів природничо-географічних наук проблематичними є всі "три складові частини методології як науки про знання" за якутським географом і філософом Г.Н.Максимовим [1988, с. 12] (школа П.С.Кузнєцова): 1) реальна складність досліджуваних об'єктів та вчення про них; 2) пізнавальна складність конкретно-наукових відображень пізнаваних об'єктів у знаннях; 3) мовні засоби висловлення та змістовність передань усього пізнаного.

Поступ науки сприяє прогресуванню на всіх цих трьох проблемних напрямках - і в кожному з них зустрічає свої перепони. Пізнанню нерозривної просторово-часової сутності складових ландшафтної оболонки заважає інерційність традиційних об'єктних образів у природничій географії, розокремлених і редукованих у просторі та в часі. Належному вдосконаленню процесів конкретно-наукових природничо-географічних пізнань об'єктних сутностей заважають суб'єктивні обмеження дослідників у знаннях про можливий спектр адекватних підходів і методів дослідження. Нарешті, при представленні результатів навіть реалізованих новітніх наукових пізнань найглибших об'єктних сутностей на заваді стає недосконалий понятйно-термінологічний апарат.

Прикладами таких недосконалостей через неадекватні означення є "географічний" простір, "географічний" час, "географічний" процес (також "геоморфологічний", "гідрологічний", метеорологчний процес тощо). їх не можна назвати застарілими чи анахронічними: неадекватними, невідповідними передаваній сутності ці означення були з самого початку. Адже йдеться про ландшафтний простір-час - і геопростір та геочас, про ландшафтний і ландшафтотворчий процес, рельєфотворчий процес, стоковий процес, погодиш процес і так далі.

Переважно близькими до вирішення є природничо-географічні проблемні питання, пов'язані з вирівнюванням нерівномірно розвинутих наукових знань. Таким, наприклад, є стан розвитку знань про характерний час і характерний простір об'єктних явищ.

На 1990-і роки наукові положення про характерний час мінливих сутностей ландшафтної оболонки, принаймні її динамічних складових, були опрацьовані досить повно і послідовно.

Уявлення про характерний простір об'єктів дослідження, за поодинокими винятками, не те що відставали, а не витримували критики. Скажімо, характерним простором ландшафтного урочища вважали площу цього урочища, тобто двомірну проекцію об'ємного, тривимірного просторового утворення. Співвідносити таку проекцію з характерним простором можна: це буде значна, але допустима пізнавальна редукція; але ототожнювати площину моделі з об'ємом об'єкта некоректно.

Наведена редукція характерного простору виправдана для камерального картографічного дослідження горизонтальної (латеральної) структури об'єктів, для початкових наближень вивчення їхньої реальної просторово-структурної складності та характерної складності, різної для різнорангових об'єктів.

Дім пізнання дійсної просторово-часової, а тим більше субстантивно-шформацшної сутності ландшафтного комплексу, його складових (нижчих) - і вищих за рангом ландшафтних утворень, важливо враховувати субстантивні про_тш_ єдності форми і змісту цих загальногеографічно досліджуваних об'єктів» Єдність форми і змісту - не лише філософська абстракція, а й реальний зв'язок у матеріальному детермінованому - і синергічному світі. Для різнорангових ландшафтних комплексів це зв'язок масоенергетичних та інформаційних потоків зі стереометрією характерного простору, пронизаного цими потоками.

Зокрема, комплексним ландшафтним утворенням локальних рангів та співрозмірним із ними природним і природно-антропогенним геокомплексним тілам властива стереометрія, близька до ізометричної. З нею пов'язана відсутність виразно переважаючих односпрямованих інформаційних та масоенергетичних потоків. Ландшафтним тілам регіональних рангів властива пластиноподібна плеската стереометрія і помітне переважання горизонтальних

геопотоків над вертикальними. Ландшафтні утворення планетарного рангу -гиткоподібни їхня стереометрія свідчить про панування геопотоків, зосереджених у поверхневій земній площині та про переважання плівкових і лінійних структур.

Наведені характерні просторові особливості різнорангових ландшафтних утворень слід доповнити відповідними характерними часовими показниками, або хоч врахуванням їх. Це завдання поки що залишається проблемним, не вирішеним або не повністю вирішеним у своїх різнорангових складових. Виконання його дасть можливість максимально наповнити субстантивним та інформаційним, функціонально-динамічним та еволюційним змістом досліджувані просторові структури ландшафтної оболонки, її комплексні та геокомпонентні складові.

Є ще одна цілком розв'язанна науково-теоретична природничо-географічна проблема, пов'язана з нерівномірним розвитком знань про головні об'єкти дослідження. Зокрема, є потреба дослідити ті властивості комплексних чи компонентних складових ландшафтної оболонки, які в наявних наукових теоріях як такі поки що не відображені, або недостатньо відображені, але представлені знаннями про їхні похідні, відношення чи зв'язки.

До таких властивостей донедавна належали істотні риси земної природи. Серед них позиційність, переважно просторова: в теорії природничої географії вона представлена положеннями про експозицію, регіональну позицію одних утворень стосовно інших, позиційний фактор. Заодно треба наголосити недостатнє опрацювання часових складових просторової позиційності та часової позиційності як окремого явища реальності. Пізніше, очевидно, настане черга належного просторово-часового синтезу положень про позиційність.

Із інших властивостей слід виділити інваріантність як одну з ключових рис цілісного утворення, що зазнає змін різної глибини і розвивається. Інваріантність, як правило, представлена різними, часто непереконливими трактуваннями інваріанту.

Мінливість як невід'ємна властивість земних реалій звичайно представлена знаннями про багато її просторово-часових варіативних проявів - змін у природних геореалах та у їхніх похідних, антропогенізованих і технізованих ландшафтних і ландшафтоутворюючих геореалах.

Інериійність звичайно досліджується в іпостасі стійкості, що не знімає проблеми дослідження інерційності - адже це різні властивості, співвідношення яких ще чекає свого дослідника.

Стійкість ландшафтних та геокомпонентних утворень за всебічною теоретичною і науково-прикладною еколого-географічною спрацьованістю займає чільне місце серед властивостей матеріальних складових ландшафтної оболонки (зокрема, праці М.ДТродзинського).

Цей перелік ландшафтних властивостей, які вже набули і ще не набули належного вивчення в природничо-географічних науках, можна продовжити. Він свідчить про існування загальної для природничої географії проблеми -про нерівномірну дослідницьку увагу до різних властивостей досліджуваних об'єктів і до похідних цих властивостей, їхніх проявів, відношень і зв'язків.

Хоч названі проблеми властиві природничій географії в цілому, найпереконливіші їх розв'язання належать теоріям окремих природничо-географічних наук. Це зумовлено неминучою конкретно-науковою специфікою вирішення загальної теоретичної проблеми в межах певної науки. Тому до деяких особливостей природи, згаданих і не згаданих тут, до проблем їх конкретно-наукового відображення слід повертатися окремо, в спеціальних цільових дослідженнях.