Проблеми рефлексивних предметів природничої географії

Рефлексивними предметами науки є розділи її теоретичного знання, присвячені самоаналізу науки. Це пізнавальне наукове відображення ідеальних об'єктів науки (рис. 4). Рефлексивні предмети науки, як зазначалось, не головні, до основних теоретичних знань науки не належать. Але коли йдеться про розвиток науки, про її метатеоретичне узагальнення, то без усвідомлення рефлексивних предметів, без властивої для них критично-аналітичної інформації про окремі наукові теорії, концепції, про теорію науки в цілому, зрештою, про всю науку з усіма її складовими - не обійтись. Або, в іншому випадку, дослідник ризикує керуватися здогадом, а в кращому разі - інтуїцією.

Приклад рефлексивного теоретичного предмету - щойно представлений параграф "Проблеми, пов'язані з теоретичними предметами природничої географії". У ньому зауважена неповнота й можливості доопрацювання теоретичних знань природничо-географічних наук - знань про ландшафтні утворення, їхні складові та властивості. Це і є самоаналіз у науці, критичний погляд зсередини на її теорію, спрямований на розвиток науки саме в теоретичній частині.

На розвиток науки в її методологічній частині спрямований методологічний рефлексивний предмет природничої географії. У загальному вигляді, абстрагованому від конкретних цільових потреб дослідження, цей ідеальний предмет є просто методологією і методами науки - все це досить послідовно розкрито в розділі 2. Збагаченим рефлексією, рефлексивним предметом природничої географії стає таке методологічне знання, яке містить у собі оцінку існуючих методологічних засобів науки і вказує шляхи їхнього вдосконалення з метою розвитку природничо-географічного знання і пізнання.

Наведемо головні складові методологічного рефлексивного предмету природничої географії. Загальний орієнтир оцінювання різнорангових методологічних складових науки - їхня відповідність потребам дослідження основних наукових об'єктів.

У світоглядній частині методологічних складових науки повинна бути відповідність наукової методології троїстій природно-антропогенно-соціогенній інтегративній сутності ландшафтних і геокомпонентних утворень. Нинішній стан методології наук, зокрема у країнах колишнього соціалістичного табору такий, що наукова методологія тут потребує доповнень і конструктивного розвитку стосовно щонайменше трьох істотних проблемних моментів.

Перший момент: усунення домінування методології будь-якого світоглядно-дослідницького спрямування як єдино наукового. Для наук західних країн така проблема не характерна. А в науках колишніх соціалістичних країн донедавна офіційно утверджувалось панування матеріалістичної методології. Фактично - за інерцією, не повною мірою, але значною, таке панування триває і тепер. Діагноз цього явища відомий: перекошення в науці внаслідок визначених ідеологічних переваг.

З усуненням ідеологічного тиску картина змінилася мало. Зняття заборон надихає небагатьох. Та з огляду на консервативність основоположних наукових устоїв суб'єктів-дослідників - це закономірно. Потрібні аргументовані, ґрунтовні переконання, методологічні перенавчання чи донавчання, або і зміна поколінь науковців. Це щодо історично-суб'єктивних обставин моменту.

Щодо об'єктивних підстав для усунення домінування будь-якої наукової методології. Реальний досліджуваний науковцями світ багатомірний, багатоскладовий, багатоякісний. У ньому сусідять і взаємопроникають природні та антропічні тіла, поля, процеси, відношення; у ньому кореняться і розвиваються інформація, мислення, пізнання і знання, людські сприйняття, наукові та художні абстракції. І все це розмаїття реалій - матеріальних та ідеальних, моністичних і дуалістичних - існує в ландшафтній оболонці та використовується географами у їхніх дослідженнях, аж до поля запахів і кольорів та естетичного сприйняття природи (враховується в рекреаційній географії).

Підходити до наукового вивчення всіх згаданих різнорідних сутностей з одним-єдиним аршином матеріалістичного пізнання, навіть діалектичного -завузько і забідно, а науковою мовою - некоректно і неадекватно. Багатство світоглядно-методологічних можливостей наукового відображення буття склалося саме відповідно до сутнісного багатства відображуваних реалій. Нехтувати можливістю різного, спеціального, адекватного наукового пізнання заради одноманітного підходу, не завжди відповідного досліджуваній сутності, але названого єдино науковим, можна хіба що заради якогось особливого, не наукового вибору.

Другий момент: потреба цільового збагачення світоглядно-методологічних складових науки з метою її подальшого розвитку. Сутнісно-об'єктна та цільова адекватність і при цьому світоглядно-методологічна різноманітність, успішна результативність і високе визнання досліджень науковців у країнах Заходу (аж до відзначення Нобелівськими преміями, правда, не географів) спонукають розцінювати їхній досвід як позитивний, гідний наслідування, освоєння і належного застосування. Йдеться не про сліпе копіювання, а про критично-аналітичне сприйняття і адекватне використання, про конструктивне доповнення методологічних можливостей науки.

Настав час світоглядно-методологічного плюралізму в науці, коли дослідницьке кредо науковця визначається потребами дослідження, а не ідеологічними міркуваннями. Наголосимо: слова "потреби дослідження", "освоєння і належне застосування досвіду", "критичне сприйняття і адекватне використання" тут стосуються немарксистських методологій науки. За цими виразами криються складні теоретико-методологічні наукові проблеми пошукового й адаптивного філософського змісту. Вирішення їх актуальне, але нелегке. Це предмет глибоких спеціальних досліджень.

Третій момент: пошукове опанування нетрадиційною методологією науки. Умови для такого опанування останніми роками склались, і в Національній Академії наук України вже створено лабораторію постнекласичних методологій (див. підрозділ 2.2) - філософський дослідницький підрозділ, перший у країні.

Відносно нетрадиційних методологій, зокрема постнекласичних, потрібно зауважити таке. Ці методології, будучи нетрадиційними і новітніми, не є чимось абсолютно надновим, раніше науковцям незнаним і явленим їм лише тепер як дивне одкровення. Навпаки, паростки нетрадиційного (наприклад, елементи синергетики - дослідження явищ синергізму в фізіології рослин) простежувались і 10, і 20 літ тому назад поряд із традиційними дослідженнями. Більше того, оскільки ті паростки мусив хтось ростити, то для тих дослідників синергетичні студії з часом стали звичним, можна сказати -навіть традиційним для них заняттям.

Отже, справа не в розвінчаній екзотиці "нетрадиційного", а в історичному етапові наукових досліджень, коли ця методологічна нетрадиційність, до того відома поодиноко, стає загальнодоступною, а в перспективі -загальновживаною. Але спочатку вона проходить етапи всебічного осмислення, зокрема філософського осмислення, пошукового опанування, цільового вжитку і лише потім - вжитку загального. Зараз настали етапи осмислення і методологічного пошуку з метою з'ясування можливостей якомога ширшого опрацювання і впровадження у науку постнекласичних методологічних новацій. Пошукові дослідження на рівні з'ясування потенцій наукової методології, як правило, результуються значною науково-евристичною ефективністю.

Загальнонаукова частина рефлексивного методологічного предмету природничої географії контролює паритетну - рівну для взаємодіючих сторін -інтеграцію знань. Однією стороною при цьому є методологічне знання певного загальнонаукового підходу, іншою - конкретно-наукове знання природничої географії чи її галузі. Подібна інтеграція знань різних рівнів може результуватись багатьма новими інтегративними предметами актуальних напрямів природничої географії - відповідно до використовуваних підходів та взаємодіючих конкретних наук. Наприклад, зараз формується цілий ряд екологічно-природничо-географічних інтегративних напрямів наукових досліджень і наукових знань: еколого-ландшафтознавчий, еколого-геоморфологічний, еколого-гідрологічний, еколого-ґрунтознавчий напрям тощо. Цей процес повинен мати належний рефлексивно-наукознавчий контроль і необхідні оперативні методологічні корекції його перебігу.