Наскрізні поєднання природничо-географічних наук

Комплексно-галузеве наскрізне поєднання природничо-географічних

наук. На зламі XIX ст. вже існувала більшість галузевих природничо-географічних дисциплін як відносно самостійні науки про окремі природні компоненти і фактори. Історично першим процесом стосовно природничої географії в цілому, у її сучасному розумінні, на думку автора, був процес інтеграції до того розрізнених галузевих наук. Вони в своєму розокремленому розвитку набули зрілості й готовності для подальшого об'єднання знань. Це об'єднання було складним і неоднорівневим - міждисциплінарним і при цьому внутрішньогеофафічним та міжнауковим. Воно відбулося у загальноземлезнавчому, регіональному фізико-географічному, ландшафтознавчому та біологізованому біогеографічному напрямах.

Отже, сучасна природничо-географічна наука походить із окремих галузевих дисциплін, що є своєрідною історичною "даністю" і має своє пояснення. У науковому пізнанні загалом редукція як спрощення і аналіз дещо передують інтеграції як ускладненню, а також синтезові. Стосовно науки в цілому така закономірність проявляється на рівні розвитку теорії конкретної науки {онтогенез науки: грец. оуто£- суще) та на рівні історичної долі науки (філогенез науки: грец. <роХоу - рід, плем'я). Першими склались окремі наукові теорії, окремі теорії наук і загалом окремі, "простіші" галузеві науки. їх інтеграція спричинила появу комплексних наук.

Таким чином, у галузево-комплексному наскрізному поєднанні природничо-географічних наук історично першими складовими є галузеві напрями наук. Саме ж це поєднання - двоскладове, утворене об'єктно протилежними, предметно відмінними групами природничо-географічних наук: галузевих, відокремленість яких одна від одної склалась до XX ст., та комплексних, інтегрованих вже в XX ст. Комплесні природничо-географічні науки відзначені у графі 1 таблиці 4, галузеві - у графі 2. Наскрізність цього поєднання наук - прозора, очевидна.

Але тут є своя змістовна проблема: які саме науки якими слід вважати. В.С.Преображенський [1972, с. 42] розділяв фізико-географічні науки так: науки про компоненти (ґрунтознавство, біогеографія, кліматологія, гідрологія, геоморфологія) - і про комплекси (землезнавство, ландшафтознавство. Л.І.Воропай [1972, с. 100-101]: "Комплексні фізико-географічні науки -вивчають окремі структурні частини - географічні комплекси біогеносфери: ландшафтознавство - ландшафтні комплекси, кліматологія - кліматичні комплекси, океанологія - океани, геологія моря -донно-океанічні комплекси, абіссалогія - абіссальний комплекс глибин океану, гляціологія - льодовики". І далі: "Компонентні фізико-географічні науки - вивчають окремі компоненти як цілісні явища, структурні частини біогеносфери: геоморфологія, гідрологія, ґрунтознавство, геоботаніка, гідробіологія, зооценологія". ЮТ.Саушкін [ 1980, с. 204-205] висловив думку якісно іншого змісту, і за нею, можливо, найбільше майбутнє: комплексний підхід, або внутрішня інтеграція, потрібні при розгляді різних об'єктів у кожній із географічних дисциплін. Як шлях до вирішення комплексних проблем ним наголошено значення міждисциплінарної інтеграції.

Ретроспективно-перспективне наскрізне поєднання природничо-географічних наук Науки цього наскрізного поєднання, властивого сучасній природничій географії, формувались одночасно зі складовими першого наскрізного поєднання. У XIX ст., ще також розокремлені, це були дві групи наук: ретроспективні - й ті, що вивчали сучасну природу. В другій половині XX ст. наскрізне поєднання наук, про яке йдеться, стало трискладовим: воно збагатилось перспективним (прогнозним) природничо-географічним вченням. Це вчення ще перебуває у стані становлення, воно не диференційоване і не досить розвинуте.

Ретроспективні науки природничої географії позначені в графі 3 таблиці 4, а науки, що вивчають сучасну природу,- в графі 4.

Єдність ретроспективних та сучасно-об'єктних наук із перспективними у наскрізному напрямі природничо-географічних знань пояснюється характерною часовістю усіх цих різних наукових спрямувань і дослідницькою взаємозумовленістю головних складових єдності. Адже знання сучасної природи значною мірою є основою розуміння і пізнання природи давньої - за принципом актуалізму (лат. асіиаііз - дійовий, дійсний, сучасний). У свою чергу, знання давньої природи дає можливість багато з'ясувати у природі сучасній; а всі ці знання разом слугують обґрунтуванням прогнозних природничо-географічних побудов.

Наукове знання цього наскрізного поєднання дисциплін за походженням і своїм змістом значною мірою методологічно-методичне. Особливо це стосується прогнозного знання, теоретичні складові якого ще не настільки розвинені, що утворити в природничій географії самостійні прогностичні напрями-дисципліни. Тому наукове знання цього трискладового поєднання доцільніше віднести до переважно методологічного і розглядати в монографії не з теоретичних, а з методологічних проблем природничої географії.

Різнорангово-просторове наскрізне поєднання природничо-географічних наук. Це поєднання наук охоплює собою глобально-об'єктні, регіонально-об'єктні та локально-об'єктні науки і напрями досліджень. Із наук, представлених у таблиці 4, цим складовим наскрізного поєднання відповідають науки, позначені у графах 6, 7 і 8.

До глобально-об'єктних складових цього поєднання наук належать "геосферологічні" вчення - про сучасну та давню природу ландшафтної оболонки, літосфери, гідросфери, атмосфери, педосфери, біосфери. Ці вчення складають окрему науку - загальне землезнавство, або є науковими теоріями інших комплексних і галузевих природничо-географічних дисциплін.

Регіонально-об'єктні складові цього поєднання наук утворені регіональними розділами природничо-географічних дисциплін, зокрема комплексними і галузевими природничо-географічними районуваннями.

Локально-об'єктні й топічні складові утворені розділами галузевих і комплексних природничо-географічних наук, що базуються на безпосередніх емпіричних даних та їхніх теоретичних узагальненнях. Сюди також входять цілі науки, не згадані в таблиці: мікрокліматологія та біогеоценологія. Остання -більше біологічна, ніж природничо-географічна, це суто топічно-об'єктна наука.

Субстантивно-інформащйне наскрізне поєднання природничо-географічних наук. Четверте наскрізне поєднання, властиве природничо-географічним наукам, ґрунтується на традиційних і новітніх можливостях наукового відображення земної реальності. Таких можливостей дві: субстантивне - традиційне, та інформаційне відображення. Субстантивне охоплює собою масоенергетичне (геофізичне) та речовинно-польове (геохімічне) бачення реалій. Інформаційне відображення тих самих сутностей доповнює і вичерпує на сьогодні арсенал наукового відбиття як такого.

Представлена історично конкретна взаємодоповнюваність та вичерпність субстантивно-інформаційного поєднання природничо-географічних наук свідчить про належність названих науково-пізнавальних бачень природничої географії до наскрізних поєднань у науці. Природничо-географічні реалізації цих бачень результуються різними конкретно-науковими інтегративними знаннями, які на кінець XX ст. є і всебічно кондиційними (субстантивні знання), і переважно методологічними, що як теоретичні ще формуються (геоінформаційні знання).

Геоматично-біотичне наскрізне поєднання природничо-географічних наук відзначається належністю до нього крайніх наук, протилежних за сутностями своїх об'єктів: геоматично-об'єктних дисциплін (геоморфологія, гідрологія, метеорологія) та біотично-об'єктної дисципліни (біогеографія). Центральне місце в цьому поєднанні займають інтегративні за своїми об'єктами та їхніми науковими відображеннями геоматично-біотично-об'єктні дисципліни - ґрунтознавство і ландшафтознавство.

Актуально-прикладне наскрізне поєднання дисциплін характерне добором різноманітних природничо-географічних знань, по-своєму цінних для для науки і практичного використання. Це майже полярні, принаймні часто протиставлювані знання - теоретичні та прикладні. Центральне місце поміж ними займають дослідно-експериментальні знання, які в природничій географії мають свою багату специфіку. Особливо цікаві знання про співтворчість людини з природою: у них фактично втілені оптимальні варіанти знань про взаємодію людини з природою.