Географ-природознавець у проблемному науковому пізнанні

Суб'єкт-дослідник у географічному природознавстві може бути і окремою особистістю, і науковим колективом. Незалежно від цього наукова результативність суб'єкта визначається його освіченістю, повнотою і якістю знань, умінь, навичок, теоретичною і методологічною підготовленістю, творчим обдаруванням, рівнем технічної оснащеності дослідження. Від кожного з цих складників залежить науковий результат суб'єкта-дослідника, і за кожним складником стоїть своя невелика проблема. Кожен складник має бути на належному рівні.

Проблемно-теоретична орієнтація наукової діяльності конкретизує вимоги до суб'єкта-дослідника. По-перше, дослідник повинен володіти безпосередніми природничо-географічними знаннями про свої об'єкти, вмінням кваліфіковано їх спостерігати і досліджувати. По-друге, важливими складовими його дослідницького потенціалу є теоретична й методологічна підготовленість, здатність до критичного наукового сприйняття, незалежного мислення, наукової творчості. По-третє, від географа-природознавця вимагається і широка обізнаність із суміжними науками й науковими підходами, інтегративна підготовленість, методологічна й методична.

Виконання усіх цих вимог не позбавляє дослідника від необхідності у своєму дослідженні опиратись на розвинуті теоретичні й рефлексивно-методологічні побудови, або при їхній відсутності створити їх самому, контролювати адекватність застосовування дослідницьких методів і підходів. Для всього цього потрібне постійне, систематичне самовдосконалення дослідника, поглиблення не лише вузько професійних конкретно-наукових, а й загальнонаукових знань.

Слід підкреслити, що вирішення методологічних проблем і розв'язання теоретичних проблемних завдань науки, - тих, яким присвячено цю монографію, та інших, які можуть поставати перед суб'єктом-дослідником у природничо-географічних науках, - не самоціль. Адже правильна теорія не позбавляє від необхідності проводити емпіричні дослідження природи. Та оскільки теорія об'єктивніша за емпірію, то загальна теоретизація науки - це шлях до її об'єктивізації. А підняти науку на належний рівень теоретизації, позбавити її від зайвої суб'єктивності може, як це не парадоксально, саме суб'єкт науки - спеціально підготовлений дослідник, а тим більше група дослідників.

Проблема досконалості світосприймання географа-природознавця

Досконалість наукового світосприймання суб'єкта-дослідника залежить від кількох чинників. До них слід віднести:

•рівень наукових і філософських знань, які склались на час дослідження і якими володіє дослідник;

•світоглядно-методологічна підготовка дослідника;

•неминучий суб'єктивізм дослідника: набутий зі знанням; об'єктивний пізнавальний - позиційний; власний - індивідуально-особистий.

Для реального вдосконалення наукового світосприймання треба визначити ланки можливого впливу і оптимізуюче вплинути на них.

Критично-творчій особистості під силу змінити існуючий рівень знань, принаймні у своїй науковій галузі - як і подолати суб'єктивізм, набутий зі знанням. Тим більше власні знання і світоглядно-філософська підготовка дослідника залежать від його волі та здібностей. Пом'якшити свій власний суб'єктивізм допоможуть досліднику критичний самоаналіз, цільові зусилля, спрямовані на об'єктивізацію власних наукових результатів - узгодження їх із існуючими об'єктивізованими знаннями або належне обґрунтування відмінностей із ними, та врахування слушного досвіду інших науковців.

Не виключено, що викладене щойно вдається реалізувати не кожному досліднику. Цим тільки підтверджується складність і проблематичність мети -вдосконалення наукового світосприймання.

Останніми перепонами на шляху до цієї мети є вплив позиційного та вузькогалузевого суб'єктивізму дослідника.

Звичайний позиційний суб'єктивізм географа-природознавця полягає в позиційній компонентоцентричності або ландшафтоцентричності: дослідник знаходиться всередині ландшафтного комплексу, який, або геокомпонентна частина якого є об'єктом дослідження. Відповідно компонентоцентричною або ландшафтоцентричною є точка зору дослідника -його візуальне бачення і наукове сприйняття об'єкта. Стосовно об'єкта -об'ємного ландшафтного утворення чи його частини - це своєрідна й однобічна точка зору. Вона неминуче зумовлює враження просторової обмеженості об'єктів - як таких, що сприймаються дослідником зсередини, коли периферійні частини об'єктів залишаються мало доступними, або і взагалі недоступними сприйняттю.

Що можна протиставити такому позиційному суб'єктивізмові? -Усвідомлення і врахування позиційного компонентоцентризму і ландшафтоцентризму дослідника, прагнення по можливості подолати його, нейтралізувати іншим просторовим сприйняттям досліджуваних об'єктів -наприклад, дистанційним, або через моделювання їх. Щоб подолати позиційний суб'єктивізм, дослідникові треба опанувати пізнавальним сприйняттям усі просторові складові об'єкта дослідження.

Остаточно позбутися позиційного компоненто- і ландшафтоцентризму дослідник може за умов, що він опанує відсторонене сприйняття геокомпонентів і ландшафтів, усвідомить небажаність вузькогалузевих, нерідко амбіційних дослідницьких засад - і подолає їх. У цьому ряду чи не найскладнішим завданням із усіх, що можуть бути у географів-природознавців, є завдання ландшафтознавців - усвідомити можливість існування віддалених сутнісних аналогів ландшафтних утворень на інших поверхнях Землі, а не лише на топографічній (на поверхнях водойм - наземно-аквальних і на морських та океанічних поверхнях, на донних поверхнях усіх згаданих водойм, на чітких літогенних рубежах всередині літосфери тощо). Для цього потрібно заглибитись у розуміння сутності ландшафтного утворення (це взаємодія ландшафтоутворюючих складових) і фактично відійти від теми суб'єктивізму.

Є ще один прояв суб'єктивізму й іншого об'єктоцентризму, що теж впливає на наукове світосприймання географа-природознавця. Це хибне враження науковців про унікальність досліджуваних ними об'єктів. Особливо це стосується ландшафтів - спільних об'єктів природничо-географічних наук. Через цю спільність вказане хибне враження може бути властивим не лише для ландшафтознавців. Таке враження легко зрозуміти й пояснити: свої об'єкти дослідження відомі краще, ніж будь-які інші, вони не мають видимих аналогів, атому ніби унікальні. Відповідно "унікальна" і наука, що їх вивчає.

Такий погляд вузький і самообмежений. Ландшафтні утворення складні, та їхня сутність - взаємодія - повсюдна в матеріальному світі. Ландшафти - лише своєрідна ланка великого ланцюга різноманітних результатів земних взаємодій. Ландшафти і науки, що їх вивчають, унікальні не більше, ніж будь-яка інша конкретна наука та її конкретні об'єкти. Отже, і усвідомлення ландшафтознавців, інших географів-природознавців повинне бути позбавлене подібних стереотипних, однаково повторюваних помилок. Об'єктивність, обачність дослідника в усьому - запорука успішності його дослідження.

Завершуючи огляд теоретичних проблем, пов'язаних із суб'єктом, географом-природознавцем, застережемо читача і від теорієцентризму: проблему співвідношення складових науки - емпіричних даних і теорії - слід вирішувати у їхній єдності та взаємодії.