Ієрархія геопросторових аспектів положення України у світі

Глобальний аспект. Україна знаходиться фактично в центрі материкової півкулі Землі, в помірному і частково субтропічному природних поясах. Це територія і акваторія, що практично позбавлені природної екстремальності, наділені сприятливими для життєдіяльності людини (сприятливішими за орередненоземні) природними умовами та ресурсами.

Глобальний, або планетарний аспект положення України має кілька складових: геопросторову, історичну і теперішню часові, а також георесурсиу. За всіма цими складовими свого положення Україна має цілком сприятливі умови для розвитку її як держави. Саме тому світова частка її міжнародного авторитету може бути значно вища за формальний відсоток її площі від площі земної суші, наприклад.

Материковий аспект. Україна розташована у внутрішній південно-західній частині Євразії, на перетині шляхів із Північної Європи до Передньої Азії і Близького Сходу, із Західної і Центральної Європи до Східної Європи і Середньої Азії. Територія України прилегла до євразійсько-африканського Середземномор'я, має до нього широкий стратегічно та економічно важливий вихід із протяжною береговою лінією Азовського і Чорного морів.

Стосовно частин світу. Існує не дуже точний стереотип про східноєвропейське розташування України. Це геополітична і вже історична характеристика України XX ст. - республіки у складі радянської імперії. Насправді Україна - середньоєвропейська держава. Для такого означення € цілком об'єктивні підстави: Україна повністю знаходиться у своєму годинному поясі, середньому із п'яти європейських годинних поясів. Два із них розташовані східніше, два - західніше від України.

Дехто означує Україну як центральноєвропейську державу. Достатніх підстав для цього нема: просторовий ("географічний") центр Європи, за новітніми визначеннями, знаходиться на півдні Литви, на меридіанах Прикарпаття. За таким визначенням до Центральної Європи можна відносити хіба що західні області України. Але такі визначення - варіантні, не зовсім певні.

Україна має багатий спектр положень стосовно груп країн та окремих країн. Цей аспект геопросторового положення України слід розглядати невідривно від часової - історичної координати.

Відома роль окраїнної південно-західної території, багатої напівколонії, яка відводилась Україні Росією як імперською метрополією - царською, а потім радянською. В СРСР усі стосунки здійснювались через імперський центр, прямі міжнародні стосунки практично були неможливими.

В часи власної державності Україна перебувала і зараз перебуває у вузлі міждержавних інтересів і зв'язків, не нарікаючи на своє міжнародне європейське і міжєвропейсько-азійське розташування. Навпаки, воно зручне і перспективне для всебічного розвитку України, для багатьох прямих її міждержавних зв'язків, хоч зобов'язує бути сильною державою.

Геопросторовими є низка співвідношень території України стосовно джерел та ареалів природних факторів і умов, що мають для України ландшафтоформуюче значення - вони формують її природне середовище. Це відомі природні ландшафтоутворюючі фактори і умови. їх регіональний розгляд відповідає визначенням кількох геофакторних і геокомпонентних природних позицій. _у

Геоструктурна позиція України характеризується прироченістю рівнинної частини її території до південно-західної частини Східно-Європейської платформи, а також до суміжних із платформою структур, перспективних на стратегічні корисні копалини (зокрема, Причорноморська западина -перспективна на нафту). Гірські частини території України приурочені до смуги альпійської складч а тості, тектонічно активної, з періодичними землетрусами середньої сили.

Стосовно ресурсів надр Україна відзначається багатьма вигідними або перспективними позиціями (наприклад, відносно металогенічних поясів Євразії), значущими в регіональному і навіть у світовому плані (родовища залізних та марганцевих руд). Є тут на сьогодні ослаблені та тимчасово слабкі позиції, зокрема паливно-ресурсні.

Стосовно кліматоформуючих факторів та умов рівнинна територія України, за винятком сухого Степу, для життєдіяльності людини, зокрема для землеробського господарювання, має сприятливі позиції, а за умов меліоративного землеробства вся рівнинна територія без винятку має сприятливі умови. Це стосується, зокрема, забезпеченості вологою, теплом, світлом. І рівнинна, і гірські території України мають значні рекреаційні кліматичні ресурси. їх доповнює багатство мальовничих, естетично і оздоровчо цінних ландшафтів.

Стосовно природної забезпеченості поверхневими і підземними водами Україна раніше мала, але на сьогодні через безгосподарність багато в чому втратила і продовжує втрачати свої сприятливі позиції. Це наслідки відомих кампаній з осушування боліт, ландшафтознавчо не достатньо обґрунтованих, з меліорування та розорювання заплавних місцевостей, каналізації малих рік. Це результати злочинної перед нащадками практики використання в гірничодобувній промисловості технологій, пов'язаних із закачуванням у надра забруднених, фактично отруєних вод, а також із неконтрольованим відкачуванням шахтних і кар'єрних вод, а в курортних місцевостях - наслідки непродуманого свердлування водоносних горизонтів, що призвело до збіднення або і втрат лікувальних мінеральних вод. Чекають свого вирішення проблеми мілководь дніпровських водосховищ: вірогідно, вони повторять долю голландських польдерів.

Стосовно природної забезпеченості родючими грунтами - реальна картина така: за підрахунком автора монографії, Україна в своїй лісостеповій та степовій зонах має 11 % світових площ найродючіших ґрунтів - чорноземів, що складає майже 25,2 млн га. Відомо, що відсоток сільськогосподарських угідь в цілому по Україні високий - 69,6 % (у Франції 41,5 %, у США - 26,5 %). Але результативність використання земель в Україні ще низька. Нема належного захисту земель від непродуктивних використань і руйнівних щодо структури ґрунтів технологій їх обробітку, від площинної, яружної та вітрової ерозії.

Багате геопросторове положення має Україна стосовно природних (ландшафтних) зон - лісової (переважно широколистянолісової, із острівним, нетиповим для мішаних лісів поширенням темнохвойних) лісостепової, степової, сухостепової та стосовно висотних поясів: передгірського лісостепового, гірсько-лісового, гірсько-лучного в Карпатах і передгірсько-лучно-лісового, гірсько-лісового, гірсько-лучного остепненого й шибляково-лісового в Кримських горах.

Разом з тим слід визнати незадовільний стан сучасних геопросторових позицій України стосовно збереження природної біоти і природних ландшафтів у цілому - і рівнинних, і гірських територій, а особливо азовських і чорноморських акваторій. Свої морські природні ландшафти, зокрема азовоморські, колись унікальні своїми властивостями і рибним багатством, Україна, очевидно, значною мірою втратила, не встигнувши не те що вивчити їх як ландшафтні утворення, - а навіть науково усвідомити їх такими.

Наземні природні ландшафти асканійського степу в свій час утворювали найбільший у Європі незмінений степовий масив, успадкований від баронів Фальцфейнів і тривалий час бережений від антропогенних перетворень. У 1940-х роках і пізніше ці степові ландшафти безповоротно втратили свою "критичну масу", достатню дая гніздувань великих степових птахів, для природного підтримання популяції оленевих тощо. Це сталося внаслідок розорювання території заповідника (22 тис. га із 33 тис. га заповідного степу було розорано у повоєнні роки), та до того ж було побільшено вплив людини інтенсивним використанням і меліорацією земель, прилеглих до заповідника.

Загалом лише за формальними показниками (площі заповідань), Україна відстає майже на порядок від скандинавських та окремих африканських країн, де ці показники сягають 10 % і більше від загальної території країни.

Багатоскладова проблема українізації у своїх природничо-географічних частинах, попри численні труднощі, видається найбільш наближеною до оптимального вирішення. Такий висновок не є оптимістичним, адже фактично йдеться про більшу віддаленість від належних вирішень багатьох інших складових цієї проблеми. Справді оптимальним може бути лише спільний, загальний результуючий підсумок у вирішенні проблеми такої важливості. А такий підсумок прямо залежить від рівня національної самосвідомості українців в усіх регіонах України і на всіх щаблях чиновницько-державницької ієрархії.