Актуальні проблеми міждисциплінарної екологічної освіти

Цей параграф у теоретичному контексті монографії може бути характерним прикладом освітніх проблем актуальної галузі наукових знань. Зміст прикладу є своєрідним підсумком, узагальненням до матеріалу, представленого у підрозділі 3.4. Зауважимо: синонімом поняття і терміносполучення міждисциплінарна екологічна освіта є геоекологічна освіта, а не освіта екологічна.

До проблем геоекологічної освіти відносяться свої освітянські проблеми донесення геоекологічних знань і навиків - і проблеми тих знань, які треба донести, тобто методологічні, атрибутивно-наукознавчі проблеми геоекології, пов'язані з розвитком уявлень і положень про об'єкти, предмети, методи, суб'єкти міждисциплінарних екологічних досліджень, а також проблема адекватного понятійно-термінологічного апарату.

Для названих проблем характерне різнобачення дослідників щодо підходів до визначення і вирішення, освітнього трактування кожної з них. Вони не є

відголосками проблем викладання біологічної дисципліни екології - це проблеми розвитку і поширення міждисциплінарного знання, близького до загальнонаукового рівня.

Сучасна геоекологічна освіта - це інтегративне науково-пізнавальне надбання широкого природознавчого, а не лише вузького біологічного змісту. Вихідними для міждисциплінарної екологічної освіти є положення загальнонаукового екологічного підходу, а не конкретно-наукового напряму біології. Ці відміни істотні, об'єктивні, вони не принижують престижу біолого-екологічного знання як витоку і першопочатку знань геоекологічних, інтегративних.

Причинами теоретичної недосконалості існуючої міждисциплінарної екологічної освіти є:

•нечіткість або і хибність вихідних методологічних положень геоекологічної теорії, якщо в ній не врахована інтегративна природа впровадження загальнонаукового знання екологічного дослідницького підходу;

•переважаюча характерна біоцентричність при односуб'єктних геоекологічних трактуваннях;

•вузька біологічність традиційної екологічної підготовки та перепідготовки викладачів і фахівців-екологів;

•недостатня загальнонаукова теоретико-методологічна опрацьованість складових геоекологічного знання й міждисциплінарної екологічної освіти.

Результативний досвід інтегративного впровадження екологічного підходу мають вітчизняні та зарубіжні географи. Еколого-географічні опрацювання дослідно-прикладних завдань сприяли вирішенню теоретичних проблем геоекологічного та вужчого еколого-географічного змісту. Комплекс географічних наук, що поєднує природничі та суспільно-економічні дисципліни, є досить повною і цілісною пізнавальною базою для оптимального розвитку міждисциплінарних - інтегративних екологічних знань.

Головні висновки щодо інтегративних еколого-географічних досліджень:

•їхні об'єкти - це поєднання центральних екооб'єктів дослідження з периферійними екооб'єктами, тобто з екосередовищами центральних об'єктів;

•їхні предмети - це синтез природничо-географічних знань про екооб'єкти і екосередовища та оцінювальних екологічних знань про їхні стани стосовно екосуб'єктів - "господарів" екосередовища;

•в методах поєднуються традиційні конкретно-наукові природничо-географічні підходи і принципи з екологічним оцінювальним підходом;

•екосуб'єктами дослідження можуть бути будь-які складові природи і суспільства, адже всі геоекологічні дослідження - полісуб'єктні;

•суб'єктом-дослідником є географ-еколог.

Основна вимога до понятійно-термінологічного апарату міждисциплінарного екологічного знання - вимога адекватності. Вона докладно розглянута в підрозділах 3.4 і 4.4. Варто наголосити: у випадку використання некоректного терміна не можна обмежитись лише термінологічним виправленням. Обов'язково потрібна також і відповідна трансформація змісту поняття, принаймні його корекція.

Загалом для освіти визначальне значення має її наукове забезпечення [Пащенко ЯМ, 1993; Пістун М.Д., 1993; Подорван Ф.В., 1993; Половина І.П., 1993; Шищенко П.Г., 1993; Шаблій 0,1., 1993]. Щодо наукового забезпечення природничо-географічної освіти слід резюмувати таке. Природничо-географічне знання переважно не належить до формалізованого і математизованого, у якому якість пізнавально-відображувальних засобів контролюється чітко і однозначно. Разом із тим сфера освіти, особливо вищої та післявузівської, спрямованої на підготовку науково-освітніх працівників і вдосконалення їхньої кваліфікації, - це важлива сфера прямого, безпосереднього впровадження основної продукції науковців - нових наукових знань. Поки що у вузівській природничо-географічній освіті в Україні і традиційно-обов'язкові, і нові наукові знання рідко коли передаються досконалою науковою мовою. У цьому мало бачити лише неякісний науково-прикладний освітянський аспект, хоч він особливо істотний для фундаментальних наукових складових. Тут не менш істотний аспект неякісного відтворення науки: як наука забезпечує освіту, так вона забезпечує своє майбутнє.

В інтересах нинішньої та майбутньої науки - проявляти безкомпромісну вимогливість до якості наукового забезпечення освіти. У вузах нерідко пишаються науковими авторитетами, яких залучено до викладання. На це зазначимо: якість наукових результатів залежить не від авторитету виконавця, а від осучасненості його знань, дієвості його творчого обдарування і логіки переконань. Відповідно найбільшу цінність повинне мати те викладання, яке здійснене по-справжньому творчими і принциповими науковцями.