76.“Божественна комедія” Данте: система та функції образів, місце образу автора у творі.

Активність проявляється в тім, що він завжди сам висловлює оцінку діяльності грішників. Характерне особисте відношення, немає вигаданих персонажів – всі літературні герої це історичні діячі й сучасники Данте. Взаємини в реальному житті відігравали велику роль. «Божественна комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах: буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору). Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити ідею відплати й утримати людину від зла - мета Данте. Моральний: прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний - прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога.

Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності, що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору.

Дрімучий ліс - це життєві ускладнення людини. Звірі - його пристрасті: пантера - чуттєвість, лев - владолюбство або гординя, вовчиця - жадібність. Вергілій, який рятує від звірів, - розум. Беатріче - божественна наука. Сенс поеми - моральна життя людини: розум рятує його від пристрастей, а знання богослов'я дає вічне блаженство. На шляху до морального переродження людина проходить через свідомість своєї гріховності (пекло), очищення (чистилище) та вознесіння до блаженства. Два образи стоять ніби окремо: Вергілій і Беатріче. Вони зроблені іншим прийомом, ніж інші мешканці загробного світу, - грішники, що очищають і праведники. У них менше внутрішньої динаміки. Все те, що носить риси драматизму, в них згасло. Данте не шукає в них ні типовості, ні взагалі будь-яких елементів реалізму. Але між ними тим не менш велика різниця. І до Вергілію і Беатріче Данте ставиться з найбільшою любов'ю. Але любов до Вергілію інша. Вергілій - вождь, учитель, пан. Любов до нього вільна від екзальтованості. Любов до Беатріче навіть у раю абсолютно позбавлена спокою. Райська супутниця, хоча вона і уособлює собою божественну науку і на кожному кроці підтверджує, що саме така її роль, з кожним підйомом від сфери до сфери все більше хвилює свого супутника. "Комедія" перш за все дуже особисте твір. У ній немає ні найменшої об'єктивності. З першого вірша поет каже про себе і ні на одну мить не залишає читача без себе. Якщо йому здається, що в якому-небудь епізоді читач міг про нього забути, він зараз же нагадує йому про своє існування. Читач, наприклад, тільки що встиг, захоплений драмою Франчески, відволіктися думкою від поета, але Данте вириває його із заціпеніння, повідомивши, що сам він від потрясіння впав. Вакханалію чортів, підхоплюють на вила грішників з киплячою смоли, він обриває розповіддю про спробу їх напасти на нього самого. У чистилище він навіть бере борошно вогнем, щоб очиститися від гріха хтивості. Так везде.Суб'ектівность "Комедії" - обдуманий прийом. Їм поет відразу підкорює читача. І не тільки як художник. Якщо він поставив самого себе суддею людей і справ свого часу, якщо він витримав до кінця цю важку роль, значить, він був правий, значить, геній його приніс йому виправдання. Він, людина, повний любові, ненависті і пристрастей, знайшов в собі достатньо моральної сили, щоб не відмовитися від цієї місії і довести її до кінця з неослабевшей ні на одну мить поетичної міццю. Пристрасть дає пластичність його образів, наповнює їх гарячою кров'ю, робить їх людяними і живими. У картинах пекельної темряви й сліпучого світла райського тріпоче найцінніше і найпрекрасніше: зображення живою людиною живої людини. Пристрасть Данте - це те, що робить його близьким і зрозумілим для людей усіх часів. Але Данте вміє примушувати служити свою пристрасть цілям мистецтва. Особлива місце серед персонажів "комедії" займають Вергілій, Беатріче та сам співає.Вергілій зображений як мудрий та поблажлівій наставник, сум робить ЙОГО м'яким та людянім. Беатріче автор змальовує як символ божественної мудрості, а в окремих епізодах і просто як людину. Сам Данте постає людиною шиєю, прістрасною, нетерпимо і разом із тим Чуйний до людських страждань. У поемі, де Відповідно до Її середньовічно-релігійного пафосу годину постав перед судом вічності, нема історічної перспективи.Персонажі усіх часів та народів віступають поруч у кожній сцені.