56.Поезія вагантів і голіардів. Основні представники та жанри.

Ваганти (або голіарди) – мандрівні священики, які не мали своїх парафій, збіглих монахів, попів-розстриг, котрі через одруження чи пияцтво втратили духовний сан. У пошуках кращої долі вони мандрували небезпечними в ті часи європейськими дорогами, заробляючи на прожиття складанням віршів та пісень. До них приєднувався різний люд, намагаючись уникнути податків, переслідувань та покарань за різні провини. З часом ряди вагантів стали поповнюватись за рахунок молоді, яка вчилась.

Радощі та прикрощі свого вільного життя ваганти здавана висловлювали у піснях і віршах латинською мовою. Саме в їхньому середовищі склалася велика і своєрідна поезія, розквіт якої припадає на 12-13 ст.

У 1803 році знайдено найбільш значне зібрання середньовічної світської лірики – «Буранські пісні» - збірку, складену в 13ст. в Баварії. До збірки ввійшло близько 200 латинських віршів переважно вагантського походження.

Будь-які вірші, що відповідали настроям та смакам вагантів ставали загальним надбанням, і кожен міг прикласти до них свою руку, доповнюючи,переправляючи чи створюючи нові варіанти та наслідування.

Проте збереглось декілька імен вагантів-поетів: Гугон за прізвиськом Примас Орлеанський, вагант за прізвищем Архіпіїта Кельнський, Вальтер Шатільонський…Поезія вагантів спиралась на досвід релігійної лірики, на античну традицію ( переважно на творчість Овідія, Горація, Ювенала) та на народну поезію, з якою ваганти знайомились під час мандрів. Для вагантів характерне само пародіювання, тому чимало віршів просякнуті гіркотою безпритульного життя. Зразком вагантського світосприйняття є знаменита сповідь Архіпіїти. Також у ліриці вагантів переважають любовна тема і викривальна сатира.

57. Поезія вагантів і голіардів. Ключові теми та образи. Любовна і сатирична лірика.

Поезія вагантів спиралася на досвід релігійної лірики, на античну традицію (переважно на творчість Овідія, Горація, Ювенала) та на народну поезію, з якою ваганти знайомились під час мандрів. Ваганти внесли свою долю новаторства у розвиток європейської поезії. Вони широко вводили рифму (яка ввійшла в європейську поезію у X ст.), що надавало їхнім віршам співучості, витонченості. Вони охоче наслідували пісенні й танцювальні народні традиції. їхній стиль відзначається багатством [80] відтінків - від зворушливої ніжності, юної свіжості та безпосередності до навмисної бурсацької зухвалості та грубості.

Тематика вагантської поезії різноманітна. Писали вони на замовлення високопоставлених покровителів хвалебні словослів'я, релігійні пісні (за них добре платили), прославляли свою свободу, кабацький розгул. Захоплені земними радощами, красою природи, вони не боялись небесної кари і відкрито заперечували похмурий аскетизм; славили Флору, Бахуса, Венеру, яких вважали символом радощів, плотських насолод, веселих розваг у колі друзів та подруг. Але є немало віршів, забарвлених гіркотою безпритульного буття.

Переважають в ліриці вагантів любовна тема і викривальна сатира. їхня любовна лірика часто пов'язана з картинами сільської природи; поети оспівують весну, пробудження природи. Весна і любов - давні фольклорні символи оновлення всього живого. Любовна лірика вагантів часто відзначається зухвалістю і бешкетництвом. Разом з тим у ній нерідко звучить повага до юного дівоцтва і непорочності. Героїнею в таких випадках виступає молода селянська дівчина - пастушка.

Сатирична поезія вагантів має антиклерикальну спрямованість. Хижацтво, зловживання, симонія * папського Риму викликали незадоволення і засудження в різних країнах, що відбилося, зокрема, [81] у такому прислів'ї: «Цапай, лапай і хапай - три способи, щоб папствувати папою!»(1). Простодушна релігійність вагантів поєднується з гострим сатиричним ставленням до папської курії, до духовенства високих рангів, від яких залежало низове клерикальне середовище. У дотепних задиркуватих сатирах вагантів висміюються лицемірство, розпуста, здирство, користолюбство духовного керівництва. Гостра критика папського двору звучить, наприклад, у вірші «Викриття Риму» Вальтера Шатільйонського.

Ваганти створили багато дотепних пародій на біблійні сюжети та церковні ритуали. Так, у відомій пародії «Всеп'яніша літургія» (XIII ст.) точно відбито всі компоненти меси, але пародійним перекрученням слів досягається комедійний ефект: «Сповідайтеся Бахусу (замість Богу), бо благ єсть, бо в кубках і кружках воспіваніє його»; «Пир усім» (замість «мир усім») і т. п. В анонімній пародії XII ст. «Євангеліє від Марки Срібла» (замість «від св. Марка») дотепним підбором фраз із Біблії та Євангелія викривається користолюбство папи та його оточення. До папської курії прийшов шукати захисту невинно засуджений бідний клірик. Але його виганяють уже з порога: «Відійди від мене, сатана... бо не пахнеш ти тим, чим пахнуть гроші». Зовсім інший прийом чекає багатого і зажирілого клірика, який «учинив убивство». Гроші відкривають йому доступ до самого папи. Взявши хабаря, папа повчає своїх підлеглих: «Глядіть, братіє, ніхто хай не зводить вас пустими словами, бо дав я вам зразок: як я беру, щоб так і ви брали».