23.Апокрифічна та есхатологічна література раннього Середньовіччя.

Апокри́фи - релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

Ознаки апокрифів:

Невідоме походження, подібність до канонічних книг, синкретичний характер- немає чітких жанрових меж, яскраво доповнювальний характер, невідповідність доктрині, вилучення з офіційного обігу.

Старозавітні апокрифи

У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів апокрифи традиційно поділяють на старозавітні і новозавітні. Старозавітні апокрифи поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать апокрифи, що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. При перекладі Біблії з давньоєврейської на грецьку мову вони ввійшли до її тексту (так звану Септуаґінту), а потім до латинського перекладу Біблії (так звана Вульґата). У XVI столітті католицька церква визнала ці тексти, і вони одержали назву «вторинно-канонічних». Друга група апокрифічних старозавітних текстів залишилася за межами біблійного Канону (апокрифи про Адама й Єву, Авраама та ін.). Установлено, що для більшості старозавітних творів мовою оригіналу була давньоєврейська , а для новозавітних — переважно грецька. Старозавітні: дидактичні, історичні, пророчі.

Новозавітні апокрифи

Новозавітні апокрифи виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Новозавітні: апокрифи-Євангеліє, апокрифи-послання, апокрифи-діяння, апокрифи-апокаліпсиси.

Апокрифи привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання про зміст буття, про початок і кінець світу, про Пекло й Рай з докладним описом як райського блаженства, так і пекельних мук. В апокрифах з разючою деталізацією зображувалася доля людської душі після смерті. Апокрифи перетворювалися у свого роду «народну Біблію», що займає проміжне положення між книжковою й усною традиціями.

Вплив на культуру

Апокрифічна література весь час збагачувалася і мала вплив на російську й українську писемну та усну літературу, зокрема на «Повість временних літ». Твори українського письменника XVII століття Івана Галятовського, «Енеїду» Івана Котляревського, поезії Степана Руданського. Іван Франко збирав і вивчав апокрифи.

Есхатологія – вчення про кінець світу, а також система поглядів та вірувань про долю людства і Всесвіту після нього. Напрями: 1)Про страшний суд; 2)Про пекло; видіння з пророцтвами.

Св. Августин дотримувався точки зору приречення і разом з тим наполягав на необхідності хрещення для порятунку; ці дві доктрини погано узгоджуються між собою, і представники крайніх напрямків у протестантизмі останню доктрину відкинули. Але есхатологія їх залишилася августініанской.

«Про граді Божому» містить не багато принципово оригінального. Есхатологія має єврейське походження і проникла в християнство в основному через Апокаліпсис. Доктрина приречення і обрання є пауліністской, хоча в порівнянні з тим, що ми знаходимо в Посланнях св. Павла, св. Августин надав їй набагато більш повне і логічний розвиток. Ідея про різницю між священної та світської історією абсолютно ясно виражена в Старому завіті. Заслуга св. Августина полягала в тому, що він звів ці елементи воєдино і співвіднесемо їх з історією свого власного часу таким чином, що християни змогли прийняти факт аварії Західної імперії і подальший період хаосу, не піддаючи надто суворому випробуванню свої релігійні вірування.