5.Проблема людини та навколишньої дійсності у Середніх віках. Уявлення про великий ланцюг буття.

Для середньовічної людини було характерним уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна) частини. Земний світ - видимий. Духовний - небесний, горішний. Будь-яка релігійна система будується на певній філософській базі. Християнство засноване на ідеалізмі, де стверджується, що первинний дух. Небесний світ - головний, вічний, незмінний.

Ще не існує поняття індивідуальності (з’являється лише у лицарській літературі). Людина – це ніби сектор, який грає тільки одну роль (вілан – селянин). Амплуа впливає на характер, одяг, розмови. Вона обмежена просторовими рамками.

Поняття хронотопу тісно пов’язане з місцем, де розгортається дія.

Хронотоп позначається дискретністю (часовими перервами.

В Середні віки вірили, що час рухається по колу – він циклічний (виняток становить лише Скандинавська література).

Також простежуються есхатологічні мотиви (мотиви кінця світу).

Строката соціальна структура та відокремленість суспільних класів та прошарків у Середні віки зумовлює необхідність трактування особистісного розвитку людини тієї епохи з певними застереженнями та деякою умовністю. Неоднакове моральнісне наповнення особистості - представника певної соціальної групи  -  (лицар - честь, мужність, куртуазність; селянин - індивідуалізм, працелюбство, моральна залежність від сеньйорії та духовенства; городянин - духовна свобода, схильність до ризику, сміливість, новаторство, тощо) дає підстави говорити про те, що не існувало єдиної “формули” моральнісного виміру для всіх членів середньовічного суспільства без винятку. Строкатість соціальної структури Середньовіччя стає причиною строкатості та різноплановості його моралі, що дає підстави говорити про несинкретичність середньовічної моралі як суспільного феномена. Для потягу до християнської віри була характерна не воля до реформування суспільного життя, а навпаки, бажання зовсім полишити його, втекти від його вимог, суєти та несправедливості.

Отже, основними моральними характеристиками людини, що стояла на порозі епохи Середньовіччя, були відчуття безнадійності й розпачу, зневіри у справедливість.

6.Ієрархічність та символічність як основні естетичні концепти середньовічного світосприйняття.

Світогляд античної людини був горизонтальним. Навіть боги знаходились десь поряд з людьми. У середні віки формується вертикальний світогляд, окрім світу земного існує світ небесний і пекло. Багато подій відбуваються по цій вертикалі, іноді у душі героя, що спричиняє до появи психологічності. Цей світогляд окрім ієрархічності (усе в світі перебуває у складних ієрархічних стосунках, де кожен елемент посідає своє місце) має також риси символічності. Реальність, дана нам у досвіді сприймалась як символ іншої, понаддосвідної, небесної реальності, була підпорядкована останній. Будь-який елемент земного світу вважався символом відповідного елементу світу небесного. Причому предметам та явищам не надається символічне значення, як це буде у мистецтві наступних епох. Вони відпочатку сприймаються як символи, сутності котрих потрібно дошукатися.

Ієрархічність була: небесна(Бог – ангел); суспільна(король – васал).

Іерархізм - згідно богоустановленному порядку світ бачився збудованим за певною схемою - у формі двох симетричних, складених основами пірамід. Вершина верхньої - Бог, нижче апостоли, які далі у цьому архангели, ангели, люди (серед яких "верхній" - тато, потім кардинали, єпископи нижче, абати, священики, карлики більш низьких ступенів і, нарешті, прості віруючі. Верхня ієрархічна вертикаль включала тварин (відразу ж за мирянами, потім рослини, біля основи верхнього ряду перебувала земля). Далі йшло як б негативний відображення небесної і земної ієрархії у міру наростання зла і наближення до Сатани.      Ієрархічна організація церкви зробила вплив на формування соціальної структури середньовічного суспільства. Подібно дев'яти чинам ангельським, що утворює три ієрархічні тріади (зверху вниз) - серафими, херувими, престоли; панування, влади; ангели - і на землі існують три стани - духовенство, лицарство, народ, причому кожне з них має власну ієрархічну вертикаль (аж до "дружина - васал чоловіка", але одночасно - "сеньйор домашніх тварин" і т.д.). Таким чином, соціальна структура суспільства сприймалася середньовічним людиною як відповідна ієрархічної логікою побудови світу небесного.   Символізм. Величезну роль у картині світу середньовічної людини грав символ.Іносказання було звичною формою існування сенсу для середньовічної людини. Всі так чи інакше було знаком, всі предмети - лише знаки сутностей. Сутність не вимагає предметного вираження і може стати споглядати її безпосередньо. Сама Біблія була наповнена таємними символами, що приховують справжній зміст. Середньовічний людина розглядав навколишній світ як систему символів, правильно витлумачивши які, можна осягнути божественний сенс. Церква вчила, що вище знання відкривається не в поняттях, а в образах і символах. Мислення символами дозволяло знайти істину. Головним методом пізнання ставало осягнення сенсу символів. Символічно було саме слово. (Слово було універсальним, з його допомогою можна було пояснити весь світ.) Символ був універсальної категорією. Мислити й означало - виявляти таємний сенс. У будь-якій події, предметі, явищі природи середньовічний людина могла побачити знамення - символ, бо весь світ символічний - природа, тварини, рослини, мінерали і т.д. Глибоко символічний менталітет середньовічного людини визначив і багато особливості художньої культури середньовіччя, і насамперед - її символічність. Символічний весь образний лад середньовічного мистецтва - літератури, архітектури, скульптури, живопису, театру.Глибоко символічна церковна музика, сама літургія.