60. Фабльо, шванки. Зв'язок жанру фабльо з exempla.

Exempla (од. ч. exemplum, буквально «приклад») - жанр середньовічної латинської літератури з яскраво вираженою дидактичної функцією, виник як прикраса у проповідях або міркуваннях і сходить до ораторської практиці античності. Корпус exempla, відомих і використовувалися в Середні століття, починаючи з IV-V і до XV-XVI століть, надзвичайно великий, і його історичне значення було велике. У фабліо присутній один постійний елемент, мабуть, сприймався як її невід'ємне властивість: повчання, «мораль». «Мораль» інтегрується в тему - у двох третинах текстів експліцитно, в решті імпліцитно або за допомогою прислів'я і навіть забавного зауваження. Іноді зв'язок між темою та «мораллю» спеціально обмовляється: розповідь служить ілюстрацією прислів'я; в інших випадках на ній будується іронічний ефект. Мораль входить до структури оповіді. Вона інтегрується в розповідь двояко: ззовні, за посередництвом культури; і зсередини, за зразком exempla. Перший дослідник фабліо, Бедье, налічував всього близько 150 фабліо. Сучасні медієвісти скоротили це число до 140, причому з них лише приблизно шість десятків названі «фабліо» самими авторами. Всі вони написані в епоху між 1159 і 1340 рр.., Переважно в північних провінціях - Пікардії, Артуа, Фландрії. Деякі фабліо по своєму матеріалу безпосередньо пов'язані з латинськими exempla

61. Міце твариного епосу в системі жанрів міської літератури.

Міське середовище було дуже строкатим, в місті панував патриціат, який складався з багатих купців і ремісників, до них приєднувались заможні землевласники, лицарі середньої руки, котрі в 12 – 13 ст. охоче оселялись в містах. Але основну масу становили ремісники, торговці, слуги, представники вільних професій.

Тваринний епос. Одночасно з фабліо і шванками в міській літературі виникають твори великого епічного жанру - поеми, які, на відміну від героїчного та рицарського епосу, мають сатиричний та алегоричний характер. Так званий тваринний епос складався на основі байок і казок, що здавна існували в народів світу.

Найвизначнішим твором цього жанру є обширна французька поема «Роман про Лиса», або «Роман про Ренара», формування якої почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст. До «Роману про Лиса» входить близько ЗО епізодів, в яких у формі алегорій і в стилі міської літератури створена гумористична та сатирична картина феодальної дійсності. Світ звірів улаштований на зразок ієрархічного феодального суспільства. На чолі держави стоїть цар звірів лев Нобль, навколо нього - придворні та піддані: самовпевнений тугодум ведмідь Брьон (знатний феодал) та підступний хижак леопард (міністр короля); осел Бодуен (придворний проповідник), верблюд (папський легат), баран (зубожілий дворянин). Простий люд представляють дрібні тварини та птахи: півень, курка, заєць, кіт, слимак, синиця, ворон та ін., які в усьому залежать від примх верхівки. Основний сюжетний стержень «Роману», до якого додавались усе нові відгалуження,- це розповідь про люту ворожнечу між лисом Ренаром та вовком Ізенгрімом, які напевно належать до рицарського стану. Ця ворожнеча [121] виникла давно, ще в той час, коли Лис почав залицятися до Вовчиці. Хитрий Лис постійно знущається з тупуватого і жадібного Вовка: він то заманює «дорогого кума» в монастирську криницю і з ним розправляються монахи, то умовляє Вовка ловити рибу в прорубі хвостом - хвіст примерзає, і Вовка б'ють селяни. Вовк змушений скаржитися Ноблю, але у Лиса немало друзів при дворі, які захищають його. Та й сам Лев не забув випадку, коли Лис догодив йому. Одного разу Лев, Вовк та Лис відправилися на полювання і зустріли бика, корову і теля. Лев запропонував Вовкові розділити здобич. Той бика і корову віддав королю і королеві, а теля взяв собі. Король не погодився з таким рішенням і запропонував тепер Лису зробити розподіл, і Лис присудив теля принцу. На запитання Лева, де він навчився ділити так «справедливо», Лис сказав, багатозначно поглядаючи на Лева: «Досвід, ваша величність, премудрий досвід». Одначе король змушений судити Лиса, від його витівок терплять не тільки Вовк, а й інші піддані. Відбувається «божий суд» - бій Вовка і Лиса. Вовк перемагає, і Лиса хочуть повісити. Але монахи випросили віддати Лиса у монастир на покаяння. Тут він полонив усіх своєю святістю поведінки вдень, а вночі крав курей. Та навіть коли його викрили, Лисові все ж удається уникнути покарання і знову здобути ласку короля, пообіцявши Леву вилікувати його від усіх хвороб за допомогою вовчої шкіри.