30.Художні особливості середньовічного героїчного епосу

Зі всіх жанрів середньовічної народної поезії найкраще зберігся героїчний епос. Зародився епос в умовах первіснообщинного ладу і остаточно оформився на ранніх етапах рабовласницького і феодального суспільства. Дослідники вважають, що в усіх народів світу епос виникає за подібних соціально-історичних умов і виявляє типологічну спорідненість у проблематиці та поетиці (жанрові ознаки, тематика, ідейний зміст, типовість образів, стиль тощо). Відомі дві форми народного епосу - пісня та епопея. Творцями і носіями епосу в Західній Європі спочатку були дружинні співці, які теж брали участь у подіях, битвах, походах, що оспівували у своїх піснях. З розпадом дружин носіями героїчного епосу стали професійні співці, на Заході - жонглери, хуглари, шпільмани. В їх середовищі і виникли широкі розгорнуті форми - поеми (епопеї). Пісня і поема мають однакові принципи побудови сюжету: протиставлення героя і його суперника, зачини і кінцівки, розгорнуті описові моменти, триразові повтори, поширені діалоги тощо. Епосу притаманна стійка система художніх засобів - ти-пічні ситуації, гіперболізація, постійні епітети; традиційний в епосі також урочистий стиль, який надає серйозності та величавості оспівуваним подіям. Традиційною схемою розповіді про богатиря є оповідь про чудесне народження героя, про перший його бойовий виїзд, братання богатирів, хвала бойовому коню, зброї, подвиги перед весіллям тощо.

На ранніх ступенях розвитку епос зв'язаний з міфологією, але поступово він звільняється від міфологічних уявлень. Предметом зображення в ньому стає історія народу, боротьба за племенну, народну єдність. «Епос - це історія в народній пам'яті в упередженій ідеалізації, але його упередженість поетична» (О. М. Веселовський) (1).

Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період створення державності та боротьби з чужоземними нашестями. Це й визначило характер його головного героя. Центральним персонажем героїчного епосу всіх народів є воїн-богатир. Роланд чи Ілля Муромець, Сід, Марко Королевич чи Давид Сасунський - народний герой завжди виступає як захисник рідної землі від чужоземної навали, як борець за єдність народу і противник сваволі феодалів. Народна фантазія наділяє героя незвичайною силою, мужністю і доблестю, в яких якби втілена міць цілого народу. Героями епосу часто виступають представники панівної верхівки (правителі, знать), але це не суперечить його народній суті. Доречно нагадати слова Гегеля про те, що народ у своїй поезії зображував героями знать не тому, що віддавав перевагу знатним особам, а «з намагання дати зображення повної свободи в бажаннях і діях, яка реалізується в уявленнях про царювання»(2).

Таким чином, важливою рисою ідейно-естетичної своєрідності епосу є історична основа, поетично переосмислена з точки зору народної ідеології. Класичний героїчний епос виражає загальнонародні інтереси, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні національної свідомості кожного народу.

Типові ознаки:

А) відображення зростання нац. Самосвідомості, повязаної із захистом рідної землі;

Б) використання історичних подій, імен відомих осіб;

В) розкриття конфлікту – зіткнення з ворогами, яке закінчувалося перемогою епічного героя.Навіть тоді, коли він гинув, за ним залишалася моральна перемога;

Г)наділення епічного героя багатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого етинічного угрупування чи держави. Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обовязку. Людські якості надавалися в ідеалізованій формі, герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну, про етику поведінки;

Д) змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав в декілька разів чисельністю свого війська військо епічного героя;

Е) надання великого значення зброї, зокрема мечу, опису битви, що ставала кульмінацією твору і поєднувало в собі всі його сюжетні лінії;

Ж) зображення смерті і почуття скорботи, філософських роздумів з приводу зображуваних подій.

Одним із найбільш складних у літературознавстві є питання про авторство в рамках народно-героїчного епосу. На сучасному етапі більшість дослідників [53] дотримується думки, що епос є принципово анонімним. Сама історія розвитку епосу ніби зумовила його «безавторство». Пісні, перекази, які виникали ще в добу великого переселення, відразу ставали надбанням народу. Передача цього матеріалу наступним поколінням в усній традиції сприяла сприйняттю його як продукту колективної творчості. В добу раннього середньовіччя епічний твір належав усім; кожний співець міг виконувати його і довільно змінювати. Таке ставлення до епосу збереглося і в період створення розгорнутих поем. Більшість жонглерів, шпільманів, хугларів були неписьменними. Вони на слух вивчали відомий уже епічний матеріал, додаючи до нього щось своє. Поетична переробка добре відомих масовому слухачеві пісень, сказань, поем ні жонглером, ні його слухачами як самостійна творчість не оцінювалась