45.Доба лицарства.Загальна характеристика.Куртуазна література і її жанри.

Лицарська культура і хрестові походи. Лицарська (курту­азна) література розвивалася під сильним впливом нових естетич­них вражень, набутих у хрестових походах. Складається нове уявлення про красу світу, красу побуту, красу людини, і зокрема жінки, красу почуттів і переживань. Нового змісту набуває мисте­цтво, яке долає пастаиовчий, моралізаторський, аскетичний пафос раннього середньовіччя і починає оспівувати закоханість у життя.

Лицарське вежество». Віссю всієї куртуазної літератури стає поняття лицарського вежества. В ньому ми упізнаємо в естетично перетвореному вигляді основні форми васально-сеиьйоріальпих відносин. При цьому сеньйором (сюзереном) стає дама, а лицар виступає як її васал. Лицарське кохання розумілося як любовне служіння дамі. Лицар ^і'ан завоювати її серце, а дама у відповідь мусила подарувати йому свою прихильність. У десятках віршів поети-лицарі нарікають на байдужість і невдячність дами у від­повідь на палке і самовіддане служіння. Висувалися нові вимоги до особи самого лицаря, де до традиційних обов'язкових рис (муж­ність, сміливість, фізична сила) додавалися раніше печувапі: щед­рість і гуманність, вишукана поведінка, естетичні здібності.

Куртуазна лірика. Всю куртуазну літературу умовно ділять на лірику і роман. Лірика виникла спочатку в південних районах Франції, зокрема у Провансі, а потім поширилася па півночі Франції і в Німеччині. Вона мала пісенпо-музичпий характер. Поет був автором слів і музики, а нерідко виконавцем і акомпаніатором самому собі. Ноти дійшли до нас. У Провансі цехова назва поетів була трубадури — дослівно «винахідники», бо вони винайшли риму. У Франції їх називали трувери (з тим же значенням), а в Німеччині міннезінгери («співці кохання»).

Соціальний склад труверів був строкатий. Тут були навіть короновані особи (король Річард Левове Серце, графиня Марія Шампанська, герцог Бульйопський та іп.). Відрізнялися цехові організації поетів і стилем: в одних він був більш ускладненим, вишуканим, «темним» («закритим»). Інші брали за зразок простоту і дохідливість народної пісні. Улюблені жанри: кансона, пасторела, альба. В дусі альби (прощання закоханих після ночі кохання) написана сцена прощання Ромео і Джульєтти в 3-му акті п'єси Шекспіра. Сірвента містила політичний виклик чи навіть образу.

Жанри любовної поезії:

1) Консона (просто пісня)2) Альба (пісня ранкової зорі)3) Серена (вечірня пісня)4) Пасторелла (пастушеська пісня)5) Балада (танцювальна пісня)

Жанри службової поезії:

1) Сірвента (військова політична пісня) 2) Тенсона (діалог-суперечка двох лицарів, 2 трубадурів)

У цей час виникає, так звана, "куртуазна" література, у якій оспівуються подвиги лицарів і їхнє служіння вірі. Її жанрами стають рицарська лірика - мінезингери, і рицарські романи. Яскравими представниками цих жанрів були Вальтер фон дер Фогельвейде, Генріх фон Фельдеке й інші.Формування лицарської літератури пов’язане з відкриттям індивідуальності, початком руху від типологічно-символічного нехтування окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів - кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з’являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів (характерною рисою любовної лірики трубадурів біло її жанрове розмаїття. Серед них були такі види: канцона, сирвента, альба, пасторела, тенсона, балада, плач) (Бернарт де Вентадорн), труверів і міннезінгерів (Вальтер фон дер Фогельвейде), а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура (Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах).До 12 століття головувало чернецтво, а в 12 - лицарство, вони існували паралельно. Лицарство виникає й станово оформляється завдяки хрестовим походам і взагалі протистояння християнського й мусульманського світу. Лицарі покликані охороняти світ від варварів. Походи на схід: ранні за звільнення християнства від ярма мусульман, потім - за відвоювання Гробу Господнього. Кілька лицарських орденів: іоанніти (мальтійці) - червоний плащ із білим хрестом. Тамплієри - чорний плащ із білим хрестом. Німецький орден - орден мечоносців - білий плащ із чорним хрестом. Лицарство - цікава організація. Оформившись станово, вони починають виробляти власну ідеологію, починають претендувати на монопольне володіння так називаною шляхетністю. Васал був хоробрий, вірний, чесний. Лицарі, що були на сході, повернулися здивовані, тому що там древня східна культура. Хрестоносці й східні лицарі ставилися один до одного шанобливо. Це йшло врозріз із ідеями папи Римського. Ідея расового братерства - кодекс шляхетності. Лицар повинен бути ввічливим, вихованим, грамотним. Повинен уміти складати вірші на честь дами. Відбулося зіткнення східної й кельтської фольклорної стихії. Цей симбіоз породжує феномен лицарського роману. Усе везли зі сходу, намагалися влаштувати такий же побут. Охоронницею куртуазного світу стає дама, тому що вона стабільна, не ходить у походи. До етичного ідеалу васала додався естетичний ідеал. Лицарем міг стати не кожен – це елітарна культура. Але ця елітарність створюється не за походженням, а з здатністю до розвитку.