69.Література італійського Передвідродження.

Іноді в окремий період виділяють Перед-Ренесанс, хоч в інших випадках його відносять до пізнього середньовіччя, як правило, до міської літератури. Це творчість Данте Аліг’єрі (1265—1321), автора «Нового життя» та «Божественної комедії». У світобаченні, політичних та моральних поглядах, естетиці Данте тісно переплелись середньовічні та ренесансні елементи. Те ж стосується ще одного італійця — Джованні Боккаччо (1313—1375), що створив «Декамерон». Останнього вітчизняне літературознавство традиційно відносить до Відродження, але у західному погляди не такі однозначні. Твори цих письменників, повторюючи всі наявні моделі оповідання історій, стали жанровим підсумком середньовічної літератури, водночас відкриваючи нові, гуманістичні обрії для подальшого руху культури.

Розквіт Флоренції. Політична боротьба гвельфів і ги-беллі ¬ нов. Поезія "нового солодкого стилю" (Гвідо Гвініцел-чи, Гвідо Кавальканті, Данте Аліг'єрі). Нове розуміння любові, транс ¬ формація образів Прекрасної Дами і поета в порівнянні з поезією трубадурів. Нові поетичні жанри. Виникнення жанру сонета, його художні особливості. Творчість Данте Аліг'єрі. Біографія Данте. "Нове життя" як перша європейська художня автобіографія і як коментований поетичний цикл. Композиція і так-же ¬ жавні особливості книжки. Образ Беатріче і традиції по-езіі "нового солодкого стилю". Трактати Данте "Про італійською мовою", "Про монархії", "Бенкет". Відображення в їх змісті та формі рис Предвозрож-дення. Вчення про чотири сенсах твори в "Бенкеті". "Божественна комедія" як синтез середньовічного миро ¬ погляди і як передвістя Відродження. Задум поеми. Про ¬ блеми жанру (зв'язок з античною традицією і риси середньовічно ¬ го бачення). Роль містичних чисел у композиції поеми і в її строфіки (терцин). Чотири сенсу "Божественної комедії", алегоричність і символічність її художнього світу та по ¬ етичної форми. Найбільш яскраві образи і ситуації в сюжеті поеми. Рух від античного антропоцентризму через середньо-повіку ¬ вий теоцентризм до ренесансному антропоцентризму. Роль "Боже ¬ когосподарської комедії" у формуванні нового погляду на че-ної людини. Данте - "останній поет середньовіччя і разом з тим пер ¬ вий поет нового часу" (Ф. Енгельс), "центральний чоло-вік світу" (Дж. Рескін), "великий, як світ" (Т. Карлейль). Данте і Джотто.

70. «Нове життя» Данте та школа «солодкого нового стилю».

Залежність від провансальських трубадурів не була цією школою повністю подолана, так вона до цього і не прагнула, але це вже не власне залежність, а, швидше, суперництво і розвиток. Світове значення провансальської поезії у тому, що вона зробила індивідуальне відчуття предметом самоцінного естетичного переживання, відкривши, поки в найзагальнішому наближенні, проблеми внутрішнього світу, особової своєрідності, індивідуальних психологічних станів. Італійські поети "солодкого нового стилю" поглибили і закріпили це відкриття. Перед ними, у принципі, лежало два шляхи. Шлях деталізації і конкретизації, ведучий до образу (надалі цим шляхом піде Петрарка), і шлях узагальнення і абстрагування, ведучий до значення. Вони вибрали другою, створивши монументальний полуфілософській-напівпоетичний міф про любов як силу, то коливальну, то поновлюючу порядок в душі і у всесвіті. Визначальна роль в створенні цього міфу належить "Новому життю" Данте (початок 1290 р.).    "Нове життя" - це збори віршів і одночасно прозаїчний коментар до них, коментар біографічний і віршознавчий. Книга пам'яті, книга серця, книга відчуттів і пристрастей і одночасно книга тверезого теоретичного розуму, відвернутих роздумів, холодного аналізу. У Данте, авторі "Нового життя", без жодної суперечності поєднується невтішний закоханий, що оплакує подругу в сумній епітафії, і умілий майстер, що зосереджено висікає скорботний напис на могильному камені.

Особливий вплив на нього здійснює школа «солодкого нового стилю», засновником якої був викладач літератури Болонського університету Гвідо Гвініцеллі. Саме його Данте називав своїм учителем і батьком. Лірика школи «солодкого нового стилю» поєднувала в собі досвід провансальської лицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі й традиції сицилійської поезії, насиченої роздумами та філософським спогляданням краси. Ранні твори Данте (30 віршів, із яких 25 сонетів, 4 канцони і одна станца), об'єднані прозовим текстом, склали збірку під назвою «Нове життя» (Vita nuova). Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи «солодкого нового стилю» — філософічність, риторичність, містичну символіку та витонченість форми. Але разом з тим збірка стає і першим здобутком нової Ренесанської літератури — справжнім гімном життю і любові. Вже сама назва її є символічною. Вона може трактуватись як "нове", "оновлене", "молоде" і може мати кілька смислових значень. По-перше, зміну одного періоду життя іншим (реальний план). По-друге, оновлення, пов'язане з культом дами серця і осмислене у відповідності з нормами любовного етикету, характерного для провансальської культури (план стилізації життєвих подій: "Нове життя" - автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче). І, по-третє, духовне переродження в релігійному розумінні (найвищий, філософський план). Цікаво відзначити, що вже в дебютному творі Данте оновлення має ступеневу систему - від земної дійсності (перша зустріч дев'ятирічного Данте з восьмирічною Беатріче в першій главі) через очищення до споглядання раю в останніх главах, де він, після смерті Беатріче, спираючись на символіку цифри дев'ять, доводить, що вона була "чудом, корінь якого знаходиться лише в дивній трійці". Ця смислова багатозначність, цей безупинний рух душі від земного до небесного, божественного позначать собою зміст і структуру вже в роки вигнання. Справа у тому, що Данте не тільки кохається в поезії, а й, будучи людиною цільного характеру й сильних пристрастей, людиною з розвиненою громадянською свідомістю, стає помітною політичною постаттю.

«Нове життя» - це непервершений твір Данте про його кохання до Беатріче. Воно невичерпне, він не може просто описати його словами. Навіть після її смерті він продовжує її кохати, хоча в нього роботи, він перечитує філософські роботи Цицерона та інших письменників. І каже, що якщо Господь продовжить його життя ще трошки, то він опише цю жінку так, к ще ніхто ще ніколи не описував.