85.Поняття культури.

Суспільство існує і в тварин, проте к-ри у них немає.

Сутність к-ри: етикет, символи. Все це виникає завдяки мові, свідомості, мисленню.

Культура – сукупність ідей (матеріалізованих і не матеріалізованих), носієм яких виступає мова.

Сам термін має 3 значення:

1. це певна сфера сусп., яка отримала інституціональне закріплення. В даному випадку ми говоримо про Міністерство культури, учбові заклади, пов’язані з культурою.

2. це сукупність духовних цінностей і норм, які властиві великій соц. групі, народу, нації. В даному випадку ми говоримо про укр. к-ру і т. ін.

3. високий рівень якісного розвитку духовних досягнень.

Немає людини без культури.

Все те, до чого добралась людина, вона включає в культурний контекст свого існування.

Мову вважають першоосновою будь-якої культури.

Мова (в звичному розумінні) – сукупність слів, організованих за певними правилами, які складають її граматику.

мова  культура  нація  держава

У тварин нема мови, тому у них нема засобу, за допомогою якого передається к-ра.

Базові елементи культури (риси культури):

1. Матеріальна – це всі фіз. об’єкти, створені руками людини (артефакти). Їх можна побачити, відчути. Мають певну цінність як для себе, так і для суспільства.

2. Нематеріальна – створена не руками людини, а її розумом і почуттями. Ці об’єкти не можна відчути, вони існують в нашій свідомості і підтримуються людським спілкуванням.

Елементи духовної культури

правила зразки еталони моделі і норми поведінки закони цінності церемонії ритуали символи міфи знання ідеї звичаї традиції мова

Риси однієї к-ри передаються через риси іншої.

Риси матер. і дух. к-ри створ. культурні комплекси – це сукупність культурних рис чи елементів, які виникли на базі вихідного елемента і функціонально з ним пов’язані.

Базові елементи духовної культури:

звичаї мораль закони цінності 1-3 – різновиди культурних норм; утв. нормативну с-му к-ри.

Додаткові елементи духовної культури:

манери етикет кодекс

звичаї  моральність  закони

Звичай – традиційний порядок поведінки, закріплений колективними звичками.

Звичаї – масові зразки дій, схвалені суспільством.

Мораль – сукупність норм, які отримали ідейне обґрунтування.

Закон – це нормативний акт, прийнятий вищим органом державної влади в установленому Конституцією порядку.

Цінність – закріплене ставлення до елементів навколишнього світу; стандарти, зв’язки, еталони соц. поведінки.

Манери – стилізовані схеми звичної поведінки (зачиняти двері – як?). Базуються на звичках. Роблять поведінку більш виразною.

Етикет – прийнята в певних соц. і культурних прошарках с-ма правил стилізованої поведінки (комплекс манер). Відрізняє виховану людину від невихованої.

Кодекс – комплекс законів; систематизований єдиний законодавчий акт, який регулює певну область сусп. відносин (м.б. кримінальний, честі…)

В залежності від того, хто створює культура і яким є її рівень існує 3 форми і 2 різновиди культури.

Форми:

Елітарна Народна Масова

Різновиди:

Субкультура

Контркультура

Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літе­ратурі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її резуль­тати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура на­самперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінно­стей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.

Духовна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності соці­альних суб'єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, ба­гатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універ­сальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб'єктів, шо здійснюються в процесі духовного виробництва; це система соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв'язків та взаємин між людьми з ме­тою збагачення духовного життя суспільства, його загального прогресу. Нарешті» духовна культура — це такий спосіб свідомої організації осо­бистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовно­го і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалізацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.

Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють на­ціональну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (сло­в'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних со­ціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична куль­тура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етніч­на, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

Функції культури:

1. Генетична (культура розвивається із формуванням сусп., створена ним і впливає на нього);

2. Виховна (культурні норми, цінності, які впливають на соціалізацію індивідів);

3. Інтегруюча (вплив на розвиток сусп. відносин);

4. Регулятивна (збереження відносної цілісності сусп.);

5. Пізнавальна

6. Соц. контролю (дія елементів культури – права і моралі).