5. Будова системи філософського знання.

Как теоретическая дисциплина, философия имеет ряд разделов:

. Онтология (ontos-бытие, logos-учение) - учение о бытии или о первоначалах всего сущего.

. Гносеология (gnosis-знание, logos-учение) – учение о познании. Это раздел, где изучаются проблемы природы познания и его возможностей.

Исследуются предпосылки познания, выявляются условия его достоверности и истинности. Гносеология включает в себя следующие главы и отделы:

- Психология познания – изучает субъективно-индивидуальные процессы познания.

- Логика знания – наука об общезначимых формах и средствах мысли, необходимых для рационального познания в любой области знания (диалектическая логика, логика классов, логика высказываний, логика отношений и т.д.)

- Критика познания – анализирует соотношение между элементами объективными и субъективными.

- Общая история познания, эволюция познания.

. Аксиология (axios – ценность) – учение о ценностях.

В структуре философского знания выделяют так же:

. Социальную философию – анализ, изучение социального устройства общества, человека в нём.

. Философскую антропологию – учение о человеке (от проблемы происхождения до космического будущего).

. Философию культуры – раздел, где изучается, исследуется сущность и значение культуры.

. Философию права – учение, наука о наиболее общих теоретико-мировоззренческих проблемах правоведения и государствоведения..

. Философию истории.

. Историю философии.

Самостоятельное, не менее важное значение имеют такие разделы, как:

. Диалектика – (искусство ведения беседы, спора) - учение о наиболее общих закономерных связях и становлении, развитии бытия и познания. Метод познания.

. Эстетика – наука, изучающая сферу эстетического отношения человека к миру и сферу художественной деятельности людей. (включает в себя теорию эстетических ценностей, теорию эстетического восприятия, общую теорию искусства.).

. Этика – философская наука, объектом изучения которой является мораль, нравственность, как форма общественного сознания, как одна из сторон жизнедеятельности человека.

Известны попытки чёткой классификации внутри философского знания, например:

- Методологический отдел философии (логика, онтология, гносеология)

- Систематизация данных научного познания.

- Оценивающий отдел философии (область вопросов связанных с фактами оценки деятельности человека).

6. Поняття методу. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів.

Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

Діалектика - метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються

гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку,

причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика — метод, протилежний діалекціку, при якому об'єкти розглядаються:

• відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної) ;

• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);

• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям, не

усвідомлюється їх єдність).

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.

Позитиві́зм — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої

позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом. Герменевтика (від грец. ερµηνεύειν — тлумачити) — наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів.

Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів.

Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі

науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і

метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної

аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2.Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і

примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології

між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних

наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація,

модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д.

Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті

окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по-

друге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної

теорії.

На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і

принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської

методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових

принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний,

кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль

названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують

взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка

відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології

і гуманітарних наук. Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна,

цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які

завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.