64. Об’єкт і предмет філософії історії.

Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 p., має назву "Філософія історії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виникнення відповідного терміну — ще у стародавньому суспільстві.

Предметом философии истории является историческое измерение бытия человека. Объектом философского рассмотрения становится тот или иной сегмент исторической жизни человечества или всемирная история в целом. Особую сферу образует философское изучение границ, возможностей и способов исторического познания в его различных видах, прежде всего изучение научно-историографического и философского же познания истории. В этом случае философия берет на себя функции методологической рефлексии относительно исторического познания в его теоретических формах. Отсюда принятое в последнее столетие разделение философии истории на две разновидности. Первая осуществляет философскую тематизацию, философское исследование и осмысление исторического процесса как определенной бытийной сферы, объективной данности, как одного из важнейших, если не важнейшего, контекста существования человека. Такую философию истории, наиболее ярко и полно воплощенную в классических образцах, имевшую явное преобладание в истории существования этой философской дисциплины, принято называть материальной, или субстанциальной философией истории. Это название призвано отделить первую разновидность философии истории от второй, связанной с рефлексией относительно природы исторического познания, особенно теоретических способов постижения истории, и соответственно обозначаемой как формальная или рефлективная.

65. Періодизація історії та її критерії.

2 підходи до періодизації історії. Одним із таких підходів є формаційний аналіз розвитку людського суспільства. Свого часу цей підхід (принцип формаційного аналізу) було запропоновано класиками марксизму. Він полягає у вивченні історії через етапи: від первісно-общинного ладу через рабовласництво, феодалізм, капіталізм до комунізму. Це зумовлено існуванням суспільно-економічних формацій.

Суспільно-економічні формації - це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні "сходинки" історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед - формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків.

Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови - ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються.

Концепція формаційного підходу грунтується на принципах класової боротьби, соціальної революції і диктатури пролетаріату. Найбільш повно і глибоко ці принципи викладені в роботі К.Маркса "Маніфест комуністичної партії".

Другим підходом до вивчення і дослідження людського суспільства є цівілізаційний. У відповідності з цим підходом історія людства розглядається через призму трьох цивілізацій:

1) аграрна;

2) індустріальна;

3) постіндустріальна.

Такий підхід було запропоновано в 70-ті роки американським політологом і публіцистом Тоффлером. Такі цивілізації він назвав трьома хвилями в розвитку людського суспільства. В своїй відомій книзі "Футурошок"¹ він показав кризу індустріальної цивілізації, шоковий елемент – зворотня сторона технічного прогресу і індустріального розвитку людського суспільства, співставивши позитивні і негативні сторони, що проявляються в проблемах використання сили атомної реакції, корисних копалин.

Аграрна цивілізація сформувалася і розвивалася із 7-6 тисячоліття до н.е. і тривала до 15-16 століття н.е. Потім завдяки індустріальному перевороту виникла індустріальна цивілізація, що проіснувала до кінця першої половини 20-го століття. Зараз людство, представлене окремими державами поступово входить в межі постіндустріальної цивілізації.

Індустріальна цивілізація, особливо що стосується розвитку економічних зв'язків між державами, пов'язується з поглядами А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса (будував свою теорію на критиці своїх попередників). Пізніше індустріальну епоху досліджували цілий ряд вчених в кожній країні.

Що ж до постіндустріальної цивілізації, то в її аналіз і теоретичне обгрунтування внесли вклад переважно вчені західної формації (оскільки радянська наука базувалася на формаційному підході): Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський.

Вважається, що її розвиток пов'язаний із сферою послуг і інтелектуальною працею, на відміну від праці фізичної. В своїх роботах Тоффлер зазначав, що робітник постіндустріальної цивілізації буде корінним образом відрізнятися від робітника фізичної праці (робітника індустріальної цивілізації, створеної Марксом).

Постіндустріальна цивілізація пов'язується з новим змістом розвитку сфери послуг і цей новий зміст полягає в тому, що суспільство здатне буде задовольняти індивідуальні потреби людини (можна навести приклад сучасного господарства США, в якому велика кількість галузь переорієнтовується на надання індивідуальних потреб).

Американський філософ-футуролог Алвін Тоффлер (1928 р. нар.), автор книжок „Третя хвиля” (1980 р.) і „Створення третьої цивілізації: Політика третьої хвилі” (1995 р.) висунув теорію „хвильового розвитку” людства, за якою воно виступає єдиною цивілізацією, в котрій діє єдиний визначальний фактор – економічний, а релігія, політика, культура і мораль відіграють другорядну роль. За А.Тоффлером, людство здолало три цивілізаційні хвилі: 1) Х-VІІІ тис. до н.е. – 1650-1750 рр. – аграрна цивілізація, де основу отримання матеріальних благ становив обробіток землі; 1650-1750 – 1955 рр. (коли у США чисельність зайнятих у невиробничій сфері вперше перевищила кількість працівників на виробництві) – індустріальна хвиля, де основа суспільного багатства – верстат і те, що можна на ньому виробити; з 1955 р. – постіндустріальна хвиля, що базується на знаннях та інформаційних технологіях. Кожна країна й регіон переходять від хвилі до хвилі індивідуально в різні терміни, якщо ж вони затримались на якомусь етапі, надалі їм важко, майже неможливо, наздогнати економічних лідерів. Причиною ж конфліктів є протистояння цивілізаційних хвиль.

Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Історію державно-організованого суспільства, на наш погляд, можна поділити на дві великі епохи, які обумовили сутність та відповідні форми держави і права. Це: