- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •7. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •8. Основні функції філософії.
- •11. Характерні риси стародавньої філософії.
- •12. Антична філософія
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. „Філософська антропологія” як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. „Філософія життя”: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •Неофрейдизм
- •23. Герменевтика як напрямок сучасної філософії.
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •Види матерії
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність. Коефіцієнтами народжуваності є:
- •Теорія зміни ціннісних орієнтацій
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт, об’єкт, мета і ціль, засоби та результати.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •Визначення 'віри' у епістемології
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62. Поліструктурність мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •1) Епоха кастово-станового суспільства, в яких:
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її норми .
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Політика як явище суспільного життя.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84. Правова держава” і „громадянське суспільство”: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура, антикультура .
- •87. Поняття цивілізації.
- •Цивилизационные регионы
- •88. Традиції та новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •Перелік запитань, що виносяться на іспит
- •Соціокультурна зумовленість філософії.
23. Герменевтика як напрямок сучасної філософії.
Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герм. – розуміння. Процесс розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герм. з різних боків: сематичного, логічного, психологічного, гносеологічного, соціологічного, математичної теорії прийняття рішень тощо.
Философская герменевтика. – от имени греческого Бога Гермеса, «толкование смысла».
Исходя их изложенного герменевтику часто определяют как способ философствования, центром которого является интерпретация, понимание текстов. Это соответствует тому обстоятельству, что в герменевтике языку уделяется огромное внимание. Тем не менее содержание герменевтики много шире приведенного определения.
Современная герменевтика – это прежде всего реакция на философию Нового времени с ее культом рациональности и человека-одиночки, противопоставляемого внешнему миру. Когда такой способ философствования себя исчерпал, то в появившихся новациях человек стал пониматься не столько как рациональное, сколько в качестве эстетически, этически, религиозно чувствующего существа.
Итак, герменевтика–это философия о бытии человека в мире и понимании этого мира посредством языка и переживаний.
Наука о понимании, истолковании текстов, особый классический метод науки о языке, позволяющий осмысленно толковать памятники древней литературы. Франс Гадамер - немецкий философ, один из главных представителей философии герменевтики 20 в., создал теорию понимания. В 19 в начинается развитие т.н. свободной герменевтики, не ограниченной предметом, границами смысла текста.
24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити,
що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.
Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу.
Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є
специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу.
Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу,
суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої
положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної,
естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і
практично.
Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає? Спільність
філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є своєрідними формами суспільної
свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет
осмислення – відношення “людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її
походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад,
виховною).