59. Основні форми наукового пізнання.

Форми чуттєвого і раціонального пізнання

Будь-яке знання є поєднанням двох протилежних сторін – чуттєвого та раціонального знання, які неможливі один без одного. Органи чуття надають розумові відповідні дані, факти. Розум їх узагальнює й робить певні висновки.

Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів чуття – зору, слуху, дотику та ін. Органи чуття – єдині „двері”, які відкриті для інформації про навколишній світ, яка потрапляє до свідомості.

Чуттєво-предметна діяльність здійснюється у трьох головних взаємопов’язаних формах:Відчуття, Сприйняття, Уявлення

Відчуття – відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

Відчуття можна розділити на зорові, слухові, дотичні, смакові, нюхові.

Сприйняття – цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

Уявлення – узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.

Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.

Мислення – активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Відбувається воно у тісному зв’язку з мовою. Два основні рівні мислення:

1. Розсудок

2. Розум

Розсудок – початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної, незмінної, наперед заданої схеми.

Розум - вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Основою форм мислення є поняття, судження та умовивід.

Поняття – форма мислення, яка відображає загальні історичні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Судження – форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв’язки.

З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні.

Умовивід – форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція та теорія.

Ідея – це форма наукового пізнання, які відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання, 2) синтезування в цілісну систему, 3) виконання активних евристичних принципів пояснення явищ, 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Ідея одночасно є формою осягнення в мисленні явищ об’єктивної дійсності, і включає у себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу.

Проблема – це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об’єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Проблема – це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю, або протиріччя в самому пізнанні, вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань.

Гіпотеза – це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного до більш повного, точного.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція. Концепція – це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втілений у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія – це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність його є доведена і перевірена практикою.

Усі форми наукового пізнання діалектично взаємопов’язані, і взаємообумовлюють одна одну.