3. Модифікації лінгвістичних концепцій перекладу в світлі сучасної антрополінгвістики.

3. 1. Теорія закономірних відповідностей Я.Й. Рецкера (зіставляються структурно-семантичні вузли).

Якнайповніше ця теорія розроблена в працях Я.Й. Рецкера. В них переклад розглядається як комплексне зіставлення структурно-семантичних вузлів, що становлять єдине понятійне ціле. Під структурно-семантичними вузлами розуміються мовленнєві одиниці двох мов, виконуючі здебільшого співпадаючі функції. Такими одиницями мовлення можуть бути і окремі слова, і словосполучення, і речення. При цьому виділяються еквівалентні відповідності або постійні еквіваленти, тобто мовні одиниці двох мов, які незалежно від контексту завжди позначають одне і те ж. До таких відповідностей відносяться, наприклад: Організація Об'єднаних націй – Organisation des Nations Unies; засідання при закритих дверях – meeting in camera; Чорне море – the Black Sea, la Mer Noire, тощо.

Окрім еквівалентних відповідностей Я.Й. Рецкер виділяє варіантні і контекстуальні відповідності, тобто такі відповідності мовних одиниць у двох мовах, які визначаються контекстом, ситуацією. Так, англійський прикметник асаdemic залежно від контексту може мати декілька відповідностей: асаdemic year – учбовий рік, асаdemic question – теоретичне питання, асаdemic institute – академічний інститут.

Третьою категорією відповідностей вважаються всі види перекладацьких трансформацій, коли відповідність створює перекладач, виходячи із значення мовленнєвої одиниці. В цьому випадку на допомогу може прийти і описовий переклад (батрак – найманий робітник в сільському господарстві), і різні прийоми логічного мислення у вигляді конкретизації значення (зелень – петрушка, селера, кріп, тощо), генералізації значення (йти, їхати – aller, go), антонімічного перекладу (залишитися в Москві – не виїхати з Москви) та ін.

Таким чином, теорія закономірних відповідностей пояснює процес перекладу як процес пошуку і знаходження різних видів відповідностей. В рамках цієї теорії переклад виступає, з одного боку, як ремесло (знання еквівалентних і контекстуальних відповідностей), а з іншої – як високе мистецтво мовних трансформацій. Проте виникає питання: чи є "перекладацькі трансформації" дійсно мистецтвом? Хіба вони, закріпившись, не стають стандартними?

3. 2. Ситуаційна теорія В.Г. Гака. (Підшукування мовних еквівалентів за посередністю ситуації. Прагматична обумовленість мовної еквівалентності).

Прихильники цієї теорії, і перш за все такий визначний лінгвіст, як В.Г. Гак, затверджують, що найкращі результати при перекладі досягаються тоді, коли перекладач, сприймаючи текст оригіналу, з'ясовує собі, яку ситуацію він описує або яка мовна ситуація цей текст породила, а після цього знаходить мовленнєві одиниці, які використовуються в аналогічній ситуації на мові перекладу. Так, наприклад, якщо від'їзд французької делегації додому українською мовою (французька делегація вилетіла на батьківщину) позначають за допомогою слів, що виражають спосіб пересування + недостатньо конкретне місце призначення, то у французькій на перше місце виходить і неконкретизована сема "повернення", а місце призначення конкретизується: La Délégation française regagne Paris. В ситуації пересилки вантажу, що містить крихкі матеріали, український відправник указує матеріал ("Обережно, скло!"), а англійський – його якість ("Fragile!"). Таким чином, ситуаційна теорія відштовхується від значення висловлювання, як об'єктивної даності, ототожнюючи значення з ситуацією. В рамках цієї теорії перекладач діє як висококваліфікований лінгвіст, що володіє теорією і практикою двох мов.