Тома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики

За часів Аквінського зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому стало неможливим ігнорувати не помічати досягнень розуму і науки Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське та наукове пізнання церквою. Спираючись на логіку Аристотеля Т. Аквінський розробив витончену філософську техніку міркування і обґрунтування основних догмів християнського вірування – схоластику. Схоластика – це вміння вести дискусію не виходячи за межі канону – Біблії. Разом з тим Т.Аквінський запропонував п`ять доведень Бога, які стали класичними у західноєвропейській теології:

1. Оскільки в світі все рухається, то має бути «першодвигун», або першопоштовх – бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність – бог.

4. Всі речі мають необхідний ступінь досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості – Бог.

5. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування, а значить, повинна існувати «остання» і головна ціль – Бог.

Філософське відродження

Відродження – це повернення до культурної спадщини минулого на більш високому духовному рівні її сприйняття.

Розглядаючи культуру античності, епоха Відродження відкриває людську індивідуальність і на місце Бога ставить людину. Антропоцентризм стає основною рисою філософії. Виникає культ людини – творця, яка ніким і нічим не обмежена, нічому не підпорядкована.

Відродження ще називають: Епоха Гуманізму, епоха Ренесансу, епоха Реформації.

Гуманізм – виникнення світської освіти і, науки.

Ренесанс–відродження живопису, архітектури, скульптури.

Реформація – боротьба за реформу церкви:

• упрощення і здешевлення церковних обрядів;

• відміна індульгенції;

• заборона церкви втручатися в світське життя, зокрема, міське самоуправління, суд.

• Секуралізацію церковних земель і т.д.

У філософії панівною стає теорія двох істин – рівність релігії і науки (Микола Кузанець).

- Деїзм – Бог створив світ і в його справи не втручається. Природа розчиняється в Богові.

- Пантеїзм – Бог і природа це одне і теж.

Розвиток натурфілософських вчень в епоху відродження

Натурфілософія (від латинського «натура» - природа і «філософія» є системою умоглядних уявлень про природу, що розробляється у філософських вченнях.

Антисхоластична спрямованість філософії епохи Відродження приводить до появи пантеїзму як провідної риси всіх натурфілософських вчень.

Пантеїзм (від гр.. «пан» - усе, «теос» - Бог) – вчення про тотожність Бога і природи. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всі і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. У Бозі як нескінченності, абсолютному максимумі щезають всі відмінності створення світу. У Бозі – «все» - в тому числі і природа, кожне явище, кожна річ.

Пантеїзм – філософське і релігійне вчення про присутність Бога в єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або навпаки, природи в богові.

Деїзм – тотожна пантеїзму, з тією відмінністю, що сама природа розчиняється в Богові. Він творець всього сущого, однак виступає як спостерігач і в справи людські не втручається.

Томізм – Бог творець усього сущого, яким опікується повсякчас, однак залишає за кожним право вибору.

- Теорія двоїстої істини (М. Кузанець)

І наука і релігія це два різні шляхи в пошуках істини. Вони не протистоять, а доповнюють одне одного. Тільки наука доступна, зрозуміла не багатьом, а релігія – всім.

Філософія епохи Просвітництва XVIII ст.

Основний зміст Просвітництва був визначений раціоналістичним світоглядом з його культом розуму, критикою всіх основ феодального суспільства та ідеєю вдосконалення людини і суспільства. Просвітництво було загальноєвропейським явищем. Але найбільш яскраво просвітницький рух виявив себе у Франції, де він став своєрідною підготовкою і виправданням французької революції. Його представниками були Вольтер, Руссо, Дідро, Ламетрі, Гольбак, Гальвецій та інші. Просвітники зверталися до суспільних і гуманітарних проблем. Просвітники поставили собі за мету створення таких суспільних відносин, які б відповідали вимогам розуму, принципам справедливості, свободи, рівності, братерства. Засіб вдосконалення с-ва просвітники вбачали в освіті, вихованні, розвитку культури і науки, в моральному вихованні народу. Просвітництво XVIII ст.. виявили тяжіння до матеріалізму і атеїзму. Звичайно, не всі просвітники були атеїстами, багато хто з них поділяв концепцію деїзму у філософії.

Деїзм – Бог створив світ, але в закономірний перебіг подій не втручається.