Екзистенційна філософія. М. Хайдеггер (1880 – 1976рр.)

На відміну від класичних філософських вчень про буття, які розглядають його, як об`єктивний, незалежний від свідомості світ, Хайдеггер розуміє буття, як поєднання тієї частини світу, яка залучена до людської діяльності, і саме цієї діяльності. Буття є неподільною конкретністю, яка переживається людиною, а не схематизоване за допомогою теоретичних абстракцій і категорій буття, яке мало місце у традиційній філософії.

Людина є істотою кінечною в часі смертною. Тому в залежності від того, яка характеристика часу висовується на передній план (майбутнє чи нинішнє), людське буття буде справжнім або несправжнім. Якщо людина акцентує увагу на нинішньому часі, в якому над нею панують речі і знеособлені соціальні структури, то її буття є несправжнім буттям; коли ж людина усвідомлює свою конечність і приходить до свободи, тоді її буття є справжнім буттям. Хайдеггер намагається наголосити на унікальності, самобутності кожної людини, яка завдяки власним зусиллям повинна пройти світ неповторний, унікальний, життєвий шлях.”Масова”, стандартизована людина – це несправжня людина; в ній немає нічого унікального, що робить людину індивідуальною.

Екзистенційна філософія. Альберт Камю(1913 – 1960рр.)

А. Камю – французький філософ – екзистенціаліст, письменник – публіцист. Основна проблема творчості Камю – тема абсурду людського існування. Камю хоче відповісти на запитання:”Як жити без найвищого сенсу і благодаті? Як жити у світі, де вмерла релігійна надія? Що її замінить?”

Тільки абсурд якого потрібно позбутися, бо саме абсурд ставить під сумнів духовні цінності, які створює людина тут на землі заради інших людей. Про це розповідає:”Міф про Сізіфа” – міф про утвердження людиною самої себе, міф про людину, яка з розумінням мусить нести тягар життя, не примиряючись з ним.

Есе А. Камю “Бунтуючи людина” – це історія ідеї бунту. Кожна людина бунтар по природі і це з одного боку добре, бо без бунту не буде поступу в перед, не буде змін, прогресу. Але є бунт раба і бунт вільної людини. Раб бунтує, щоб отримати свободу, а здобувши її нерідко сам стає тираном, бо справедливість раба – скерована на справедливість по відношенню тільки до себе. Бунт стає сенсом існування і виливається у свавілля, коли бунтар стає ”людиною - богом” із претензією на останню і кінцеву істину. Поступово цей бунт зливається з бунтом історичним – революції.

Тільки вільна людина позбавлена абсурду бунтує в пошуках краси, в в пошуку гармонії. Але це вже інший бунт – бунт в мистецтві.

Концепція “деміфологізованого” християнства. Німецький богослав Бультман

Бультман обґрунтовує ідею про те, що біблейські міфи є лише способом передачі віровчень. Він констатує, що міфологічна карта світу, яка лежить в основі християнства і поділяє світ Бога і ангелів, світ людей, підземне царство, є чужою й неприйнятною для сучасної людини. Причиною всього Бультман вважав те, що Біблія і церква говорять про Бога міфологічною мовою, неадекватною сучасності. Для подолання цієї кризи, на його думку, необхідно демофологізувати християнське вчення, виразивши його зміст у термінах людського існування. Це тлумачення має бути антропологічним, екзистенціальним, і християнські міфи слід розглядати лише, як певні способи ставлення до Бога. Для людини, вважає Бультман, Бог існує виключно у сфері “Я” в індивідуальній свідомості, в почутті безпосередньої співпричетності до нього. Бог, таким чином, уявляється не потойбічною істотою, а деякою сутністю, нерозривно пов`язаною з людиною. Бог є трансцендентним до світу, але сам він визначає людське існування, екзистенцію. Людина може бути не віручою в традиційному розумінні, але бути релігійною в розумінні Бультмана.