Проблема антропосоціогенезу

Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв`язання проблеми сутності і походження людини.

Натуралістичні (біологізаторські)концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиє життя і поведінка індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. Їх теоретичною основою є еволюційна теорія Дарвіна. (Теорія природного добору)

Однак природним добором не можна пояснити такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність які аж ніяк не потрібні для виживання, для пристосування до оточуючого середовища.

Близьким до цих вчень є і марксистська трудова теорія, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соціальне. Поєднала процес походження людини (антропогенезу) з процесом виникнення суспільства (соціогенезом). Замість пасивного пристосування до природи, до навколишнього середовища, виникає новий спосіб життєдіяльності – соціальна практика, в ході якої виникає здатність до мовного спілкування, поява свідомості. Сучасна філософська і наукова думка не відкидає думку щодо еволюційної теорії походження людини, але доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства.

(А.Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден). Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції закладеної в підґрунті нашої Метагалактики. Основні константи, фундаментальності параметри фізичного світу такі, що з необхідністю викликають появу фізико-хімічних і біологічних умов існування людини у Всесвіті. Тому природне в людині не зводиться лише до біологічного, а містить в собі нескінченність космосу.

Індивідуальна суспільна свідомість. Структура суспільної свідомості

Свідомість, як уся суспільність духовної творчості людей, є єдністю індивідуальної і суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість – це світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму – суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що породжуються та існують в соціальному середовищі. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства. Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона пронизує індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об`активної незалежності від індивідів та їх свідомості форми існування. Вона втілюється різноманітні форми духовної культури людства – в мову, філософію, мистецтво, політику, право, мораль, релігію, міфи, в народну мудрість і т. п…

Але індивідуальна свідомість так само як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. В своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну, кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних здобутків минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через духовні відкриття окремих людей.

Форми суспільної свідомості: міфологія, наука, естетична (художня) свідомість, моральна свідомість, філософська і релігійна.