Закони універсального зв’язку – основні закони діалектики

Закони – це поняття, яке відображає необхідне, істотне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами.

2. Закон єдності і боротьби протилежностей – будь який предмет складається з двох протилежних сторін які взаємно передбачають одна одну й водночас виключають, тобто перебувають в боротьбі і єдності. – розкриває джерело вічного руху. Наприклад: магніт – протилежні плюси.

3. Закон переходу кількісних змін в якісні. Для відкриття специфіки закону необхідно розкрити зміст основних понять, в яких реалізується закон: якість, кількість, міра, властивість.

• Властивість – розкриває якусь одну із сторін предмета.

• Якість – характеризує предмет з усіх сторін.

• Кількість – маса, об’єм, що має цифрове визначення.

• Міра – стан в якому предмет залишається сам собою. Якість і кількість взаємозалежні. Коли кількісні зміни порушують міру, виходячи за неї, то відбуваються якісні зміни предмету. Закон розвиває механізм руху.

3. Закон заперечення – заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності. Все нове заперечує старе і в свою чергу заперечується ще більш новим, досконалим. Однак в кожному новому, так чи інакше, зберігається щось від старого.

Категорії діалектики

Категорії діалектики – є поняття через які здійснюється філософське мислення. Вони здійснюють зв’язки причинно-наслідкової залежності (категорія детермінізму). Наприклад, практика показує, що виникнення будь якого явища зумовлено якимось фактором що породжує його.

• Категорія причина і наслідок. Причина – дія чи явище яке призводить до виникнення нового явища. Наслідок – явище що виникає під впливом причини.

• Категорія необхідність і випадковість. Необхідність – те, що за певних обставин обов’язково є, або буде. Випадковість – визначає проблематичність або необов’язковість виникнення або існування об’єктів за певних умов.

• Категорія можливість і дійсність. Можливість – об’єктивно існуючий і внутрішньо-зумовлений стан предмета у його незавершеному потенційному розвитку. Дійсність – характеризує реалізоване завершене.

• Категорія зміст і форма. Зміст – те, з чого складається предмет. Форма – організація змісту,структура предмета.

• Категорія сутність і явище. Сутність – внутрішня, глибинна істотна, відносно стійка сторона предмета та явища процесу. Явище – категорія, яка відображає зовнішні властивості предмета, як правило, більш змінні. Явище і сутність вказують напрямок, шлях вічного безкінечного поглиблення людських знань.

• Категорія одиничного і загального. Одиничне – властивості характерні тільки одному предмету. Загальне – відображає об’єктивно існуючі подібні характеристики одиночних предметів, їхню одно- типність, належність до єдиної системи зв’язків. Діалектика одиночного і загального розкриває структурні зв’язки “дійсності, є поняттям частини - цілого”.

Свідомості як пізнавальне і духовне практичне відношення до дійсності

Свідомість є сферою людської свідомості, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина здійснює свій зв'язок зі світом в трьох формах – практичній, пізнавальній і духовно-практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного так і соціального), але і активно перетворює, створює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об’єктом відбувається у формі практичної діяльності (матеріально-предметного перетворення діяльності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якої є мислення. Пізнавальна діяльність і мислення спрямовані на об’єкт. Проте людська свідомість не обмежується лише спрямованістю на об’єкт, на реальність поза себе. Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Духовний світ людини – це не лише її розум, мислення. Але й почуття, емоції, стани, віра, воля, світогляд. Самосвідомість, що опирається на суспільність ціннісних орієнтирів і духовних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є водночас і переживанням, усвідомленням, оцінкою діяльності. Будь який прояв духовності відбиває в собі обидві форми ідеального відношення до світу – пізнавальну і ціннісну (духовно-практичну).