- •Основи римського цивільного права План
- •1. Загальна частина
- •2. Речове право
- •3. Зобов’язальне право
- •4. Спадкове право
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •1. Поняття римського цивільного права.
- •Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.
- •3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.
- •1) Право власності;
- •4) Сімейні правовідносини;
- •5) Спадкове право;
- •4. Роль римського права в історії права.
- •5. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.
- •6. Рецепція римського права.
- •7. Римське право в незалежній Україні
- •Періодизація римського права.
- •Періодизація римського права.
- •Поняття і види джерел римського права
- •3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права
- •4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі
- •5. Джерела пізнання римського приватного права
- •6. Кодифікація Юстиніана
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •1. Виникнення державного суду
- •2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
- •3. Поняття і види позовів
- •4. Особливі засоби преторського захисту
- •5.Позовна давність
- •1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів
- •2. Суб'єкт права
- •3. Правове становище римських громадян
- •4. Правове становище латинів
- •5. Правове становище перегринів
- •6. Правове становище рабів
- •7. Правове становище вільновідпущеників
- •8. Правове становище колонів
- •9. Юридичні особи
- •10. Опіка і піклування
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення
- •2. Шлюб та його види
- •3. Правові відносини подружжя
- •4. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •5. Відносини між матір'ю і дітьми.
- •Поняття речового і зобов'язального права
- •2. Поняття і види речей
- •Види речей
- •2. Виникнення і припинення володіння
- •3. Захист володіння
- •Захист володіння і речових прав
- •1. Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі
- •2. Поняття і зміст права власності
- •Правомочності власника
- •3. Види права власності
- •4. Спільна власність
- •5. Набуття і втрата права приватної власності
- •6. Захист права власності
- •Цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •2. Сервітути: поняття і види
- •3. Земельні сервітути
- •4. Особисті сервітути
- •5. Виникнення, втрата і захист сервітутів
- •6. Емфітевзис і суперфіцій
- •7. Заставне право
- •Форми заставного права
- •3.1. Загальне вчення про зобовязання
- •1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті
- •2. Підстави виникнення зобов'язань
- •3. Сторони в зобов'язанні
- •4. Виконання зобов'язань
- •5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •Види цивільно-правової відповідальності
- •6. Забезпечення зобов'язань
- •7. Припинення зобов'язання
- •Підстави для припинення зобов'язань
- •1. Поняття та види договорів
- •2. Умови дійсності договорів
- •3. Зміст договору
- •4. Тлумачення договору
- •5. Укладення договору. Представництво
- •3.3. Окремі види договірних зобов'язань
- •1. Вербальні договори
- •2. Літеральні (письмові) договори
- •3. Реальні контракти
- •4. Консенсуальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти та їх види
- •2. Забезпечені позовним захистом:
- •3.4. Позадоговірні зобовязання
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Зобов'язання ніби з договорів
- •2. Деліктні зобов’язання:
- •3. Зобов’язання ніби з деліктів:
- •2. Деліктні зобов'язання
- •3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделіктів)
- •1. Основні поняття спадкового права
- •2. Основні етапи розвитку римського спадкового права
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом
- •Спадкодавець
- •II клас
- •Iiі клас
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Сингулярне наступництво
- •Література
4. Виконання зобов'язань
Головною метою будь-якого зобов'язання є задоволення вимог кредиторів — певних потреб або відшкодування заподіяних збитків. Будь-яке зобов'язання розраховано, насамперед, на його реалізацію. Виконання зобов'язання полягає в здійсненні зобов'язаною особою (боржником) дій, що становлять його зміст (передача речі, надання її в тимчасове користування, виконання якоїсь роботи). Предметом виконання зобов'язання за загальним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом. Саме по собі виконання має багато різних відтінків, нюансів, елементів, вимог тощо. У практиці нерідко виникають спори про характер виконання, його повноту, відповідність умовам договору. Те, що, на думку боржника, вважається виконанням, на погляд кредитора не відповідає умовам договору і не може бути визнано як виконання. З метою уникнення подібних спорів римські юристи розробили ряд чітких критеріїв, яким повинно було відповідати виконання зобов'язання. Невідповідність хоча б одному з них спричинює певні негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невиконаним.
Від дисципліни виконання зобов'язань залежить усталеність цивільного обороту, тому римські юристи надавали великого значення оцінці виконання зобов'язань. Були розроблені загальні правила виконання, встановлена сувора відповідальність за порушення принципів виконання.
Ефективність зобов'язально-правових норм визначається результативністю виконання. Немає виконання — немає зобов'язання. Будь-які правові операції, що передували виконанню, втрачають сенс, якщо не досягнуто бажаного результату.
За грошовими зобов'язаннями виконання називалось платежем. Будь-яке зобов'язання — це тимчасове правове відношення.
Нормальний спосіб його припинення — виконання (платіж). До виконання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, пов'язаність боржника припиняються виконанням зобов'язання. Для звільнення від зобов'язання необхідне виконання наступних умов.
1. Зобов'язання повинне бути виконано в інтересах кредитора. Воно визнається виконаним за умови, що виконання прийняв сам кредитор. Для цього він має бути здатним до прийняття виконання, тобто бути дієздатним. Виконання зобов'язання на користь інших осіб без згоди на те кредитора не допускалося і не визнавалося виконаним з усіма наслідками, що з цього випливали. Із загального правила було встановлено ряд винятків. Кредитор міг уступити своє право вимоги іншим особам за цесією. Якщо він був недієздатним або став таким, то виконання приймав його законний представник (опікун, повірений). Але й при доброму здоров'ї кредитор міг доручити третій особі прийняти виконання зобов'язання. Нарешті, після смерті кредитора виконання зобов'язання мали право прийняти його спадкоємці.
2. Зобов'язання виконує боржник. Для кредитора не завжди мала значення особистість боржника. Не так вже й важливо, хто поверне борг за позикою: сам боржник, чи його син, — було б виконано зобов'язання. Проте в зобов'язаннях, що були пов'язані з особистістю боржника, кредитор мав право вимагати виконання саме боржником (наприклад, художник зобов'язався написати портрет кредитора, а доручив це зробити своєму сину). Якщо ж особистість боржника для кредитора не мала особливого значення, то зобов'язання могло бути виконано будь-якою третьою особою за дорученням боржника. При цьому в усіх випадках належить дотримуватися правила — боржник повинен бути здатним до виконання, розпоряджатися своїм майном, тобто бути дієздатним. У разі недієздатності останнього виконання зобов'язання повинен здійснити його законний представник.
3. Місце виконання зобов'язання має важливе практичне значення (для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо). За умов розвинутого обороту широко застосовувалися договори, контрагенти яких знаходились у різних місцях (наприклад, продавець— в Африці, а покупець — в Римі). Якщо місцем виконання буде визначено склад покупця в Римі, то обов'язок доставити туди товар покладали на продавця, який у свою чергу встановлював ціну, здатну відшкодувати витрати на транспортування. Місце виконання зобов'язання також зумовлює момент переходу права власності на куплений товар, несення ризику випадкової загибелі під час його транспортування. У зв'язку з цим місце виконання зобов'язання обумовлювалося в договорі, в інших випадках діяли за загальними правилами. Якщо предметом зобов'язання була нерухомість, то місцем його виконання було місце знаходження майна. Коли місце виконання визначалося альтернативно, то право вибору належало боржнику. В інших випадках місце виконання визначалося місцем можливого закладання позову з даного зобов'язання. Таким місцем за загальним правилом вважалося місце проживання боржника або Рим за принципом: Рим — наша спільна батьківщина — Roma communis nostra patria est (Д. 50.1.33).
4. Час виконання. Серед вимог до виконання, мабуть, найбільше значення має строк платежу, який зумовлює усталеність цивільного обороту. В господарському житті строк як правову категорію важко переоцінити. Саме строки визначають нормальний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строків виконання зобов'язань римські юристи приділяли належну увагу.
Строк виконання зобов'язань, як правило, встановлювався сторонами в договорі. В позадоговірних зобов'язаннях він у більшості випадків визначався законом. Важче було, коли строк платежу (виконання) не зазначався ні в договорі, ні в законі. Тоді діяло правило: «В усіх зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно» (Д. 50.17.14), а також: «Якщо договір укладено без строку і умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання збігаються» — ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit, et venit dies (Д. 50.16.213).
При настанні строку платежу (виконання), зазначеного в договорі або визначеного іншим шляхом, боржник повинен виконати зобов'язання. В іншому випадку він порушує строк платежу, отже, опиняється в прострочці (in mora).
Для визнання боржника таким, що прострочив, вимагалися наступні умови:
а) наявність зобов'язання, що захищається позовом;
б) настання строку платежу (виконання), «спілість» зобов'язання;
в) наявність вини боржника в порушенні строку; г) нагадування кредитором про настання строку платежу, В більш розвиненому римському праві допускалися випадки, коли прострочення наставало незалежно від нагадування кредитора. Законодавством Юстиніана було встановлено, якщо зобов'язання містить точний строк виконання, то він ніби нагадує боржнику про необхідність платежу (виконання), тобто строк нагадує замість людини. При цьому злодій завжди вважається в прострочці.
Прострочення виконання тягло негативні для боржника наслідки: а) кредитор мав право вимагати відшкодування всіх заподіяних простроченням збитків; б) ризик випадкової загибелі предмета зобов'язання переходив на винну в простроченні сторону. Наприклад, раб був переданий у найм на 5 днів. За спливом зазначеного строку боржник раба не повернув, а на шостий день раб помер без вини боржника. За загальним правилом останній не повинен був би нести відповідальність за смерть раба, але оскільки він прострочив, то збитки від випадкової загибелі предмета зобов'язання (смерть раба) падають на боржника; в) кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес.
У порушенні строку виконання зобов'язання може бути винним і кредитор (наприклад, відмовився прийняти виконання без поважної причини). В такому разі для кредитора також настають негативні наслідки. Він зобов'язаний відшкодувати заподіяні цим збитки. Після прострочення кредитора боржник відповідає тільки за навмисно заподіяні збитки, а не за просту вину (Д. 18.6.18). Ризик випадкової загибелі речі також переходить на кредитора, що знаходиться в прострочці.
5. Виконання має точно відповідати змісту зобов'язання. Воно повинно бути виконано відповідно до умов договору. Без згоди кредитора зобов'язання не може виконуватися частинами (якщо це не передбачено договором), достроково, а також не допускається заміна предмета зобов'язання. Будь-які відхилення від змісту зобов'язання допускалися лише зі згоди кредитора.