3. Правове становище римських громадян

Серед вільних найбільшою правоздатністю наділялись, звичай­но, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої республіки все вільне населення поділялось на римських громадян і негромадян. Останні правовою охороною з боку Римської держави взагалі не забезпечувались. Проте з розвитком цивільного обороту та внаслі­док інших соціально-економічних змін римляни були змушені ви­знати певний правовий статус за латинами і перегринами, а потім і за вільновідпущениками. В імператорський період з'явилась ще одна група, яка одержала особливий правовий статус, — колони. Римське громадянство набувалося, насамперед, народженням дитини в законному шлюбі римських громадян. Народжена в тако­му шлюбі дитина набувала статусу свого батька в момент зачаття. Дитина, народжена поза шлюбом, за загальним правилом, поділя­ла статус матері на момент її народження. Отже, якщо матір'ю по­зашлюбної дитини була римська громадянка, то народжена нею дитина набувала статусу римського громадянина.

Крім того, римське громадянство набувалось пожалуванням цьо­го звання чужоземцю за особливі заслуги перед Римською держа­вою, звільненням римським громадянином свого раба і усиновлен­ням чужоземця. Римське громадянство припинялось зі смертю осо­би, його втратою шляхом продажу в рабство, внаслідок полону, за­судження до найбільш тяжких видів кримінального покарання або вигнання з Риму.

Проте, якщо римський громадянин повертався з полону, то його статус римського громадянина відновлювався. Втрата такого гро­мадянства могла статися шляхом продажу в рабство тільки за Тібр, тобто за кордон, оскільки римський громадянин не міг стати рабом у своїй державі. Магістрат мав право продати в рабство за кордон дезертира і особу, що ухилялася від цензу. Обкрадений мав право продати в рабство злодія, кредитор — неспроможного боржника.

Зазначені підстави втрати римського громадянства з часом від­пали. Проте з'явилися інші — засудження за тяжкі кримінальні злочини до каторжних робіт або вигнання з Риму.

У деяких випадках закон допускав можливість змінити грома­дянство. Так, римський громадянин міг сам відмовитися від свого статусу шляхом переходу до іншого статусу. Наприклад, з метою одержати земельний наділ в провінції римський громадянин міг перейти в латини.

Спори про статус фізичної особи виникали, очевидно, не так вже й рідко, оскільки наприкінці періоду республіки був створе­ний спеціальний суд для вирішення спорів про громадянство. Інко­ли результати розгляду таких спорів були досить суворими: в пе­ріод імперії особа, що видавала себе за римського громадянина, не будучи таким, присуджувалася до страти. Вільновідпущеник, що видавав себе за вільнонародженого, також притягався до суворої кримінальної відповідальності.

Безперечно, римське громадянство припинялося зі смертю рим­ського громадянина.

Римський громадянин мав повну правоздатність у політичній, майновій і сімейній сферах. При цьому варто уточнити поняття «римський громадянин» — ним визнавався тільки вільнонароджений. Звільнений з рабства —- вільновідпущеник — хоча й одержу­вав статус римського громадянина, ним фактично не був. Право­вий статус вільновідпущеника — лібертіна (libertini) — істотно відрізнявся від статусу римського громадянина.

Римський громадянин мав право нести службу в регулярних римських військах, брати участь і голосувати в народних зборах, бути обраним на посади магістратів. Це сфера політичних прав, які, до речі, не залежали від сімейного становища особи.

У сфері цивільно-правових відносин правоздатність римського громадянина складалася з двох основних груп прав: брати закон­ний шлюб і торгувати.

Зміст політичної правоздатності римського громадянина знахо­див відображення навіть у його імені. Повне ім'я римського гро­мадянина складалося з п'яти частин: а) імені у власному значенні; б)найменування сім'ї чи роду; в) імені батька в родовому відмінку; г) найменування тріби, в складі якої громадянин брав участь у го­лосуванні в народних зборах (належність до тріби зазначалась і в той період імперії, коли народні збори уже не скликали); д) прізви­ська, почесного імені, що присвоювалось громадянину за особливі заслуги перед державою. Наприклад, повне ім'я Цицерона виглядало так: Марк Тулій Марк Корнелій Цицерон (Марк — ім'я, Ту­лій — рід, Марк — ім'я батька в родовому відмінку, Корнелій — тріба, Цицерон — почесне ім'я).