17. Етапи формування управлінської науки в Україні.

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували п колишньому СРСР. Науковці виділяють 7 етапів розвитку управлінської науки:

I етап (1917-1921рр.) - розроблялися форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувалися принципи централізму, державного регулювання.

II етап (1921-1928рр.) - здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби введення так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, а також формально вивчалися можливості участі трудящих н управлінні.

III етап (1929- 1945рр.) - пов'язаний із організацією індустріальної бази суспільного виробництва й присвячується вдосконаленню структур управління, методів добору та підготовки кадрів, планування й організації виробництва.

IV етап (1946-1965рр.) - характеризується пошуком нових форм функціонування та взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної та галузевої систем управління.

V етап (1965-І975рр.) - здійснена спроба проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Було показано неефективність реформ, які проводяться в рамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975-1985рр.) - підтвердив необхідність зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до сьомого етану.

VII етап (:і 19Н5р.- по даний час) - початок ринкових реформ, введення моделей госпрозрахунку, кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

Період формування національної економіки України й проведеним економічних реформ вимагає окремого вивчення. У розвиток управлінської науки суттєвий внесок зробили такі українські вчені, як М. Зібер, С.Подолянський, М. Туган-Барановський, М .Драгоманов, І.Вернадсикий, І.Коропецький

19. Завдання та зміст управління виробництвом, мтз та збутом у фірмах.

Мета виробництва - на основі раціонального поєднання інтересів домогтися піднесення життєвого та культурного рівня життя народу, повнішого задоволення його потреб у товарах народн спожив, послугах, ремонтно-будів та ін роботах.

Завдання управління виробництвом в умовах ринку полягає у визначенні науково обґрунтованих напрямів і темпів усіх видів виробництва, організації поєднання економічної і моральної зацікавленості на всіх управлінських рівнях у досягненні поставлених цілей.

До виробництва як об'єкта управління входять економічна, соціальна, технічна, технологічна та інші сфери життєдіяльності, функціонування яких забезпечують відповідні структурні підрозділи, відділи і служби безпосередньо в процесі проектування виробництва, розподілу, експлуатації, споживання кінцевих результатів господарської діяльності. Воно існує завдяки речовим (основні засоби), фізичним (енергія людських зусиль) і кібернетичним (інформаційним) зв'язкам між його елементами. Як інформаційна система виробництво складається з керуючої та керованої підсистем. У структурному відношенні виробництво як керована підсистема формується за двома ознаками: ієрархічністю (за масштабом кооперації праці) та функціональністю (за комплексом однорідних елементів і зв'язків).

Управління виробництвом — це цілеспрямований процес впливу на колективи трудящих, які використовують засоби виробництва для виготовлення продукції та надання послуг на основі знань про дію об'єктивних економічних законів з мстою створення сприятливих умов для підвищення матеріального й культурного рівня життя населення.

Управління виробництвом передбачає:

- визначення поточного та перспективного обсягу виробництва; - розташування засобів виробництва та робітників; - визначення режимів роботи підприємства; - забезпечення робочих місць усім необхідним; - забезпечення нормальних умов праці; - контроль за ефективним використанням основних фондів; - проведення обслуговування та ремонту техніки; - контроль за якістю продукції управління у діяльності забезпеченням матеріально – технічним ресурсом та збутом.

Управління діяльності включає сировину, паливо, найбільш ефективних матеріалів, палива, енергії для здійснення виробничого процесу. За відповідними договорами необхідний обсяг МТР набувають, транспортують, складують і зберігають.

Зміст управління виробництвом визначається вибором мети і напрямами у вигляді функцій, в тому числі планування, організації, координації, стимулювання і контролю процесу виробництва товарів, послуг і робіт.

Відносини управління поділяються на такі основні організаційні види: 1) відносини між керуючою і керованою системами; 2) відносини всередині самої керуючої системи; 3) відносини керованої системи між керівниками та підлеглими (відносини субординації і координації).

Виробнича та збутова діяльність може вестися як на обмеженій територіально-георафічній площі (регіон, область, країна), так і в глобальних масштабах. Різновиди міжнародного бізнесу: експорт, продаж ліцензій, спільні підприємства, прямі капіталовкладення, інвестування, транснаціональні корпорації.