47. Сучасна класифікація управлінських рішень.

Прийняття рішень керівником становить основний зміст його діяльності і є складовою будь-якої управлінської функції. Необхідність у прийнятті рішень виникає на всіх етапах процесу

управління і пов'язана із усіма учасниками й аспектами управління.

Рішення — це багатозначне явище, воно означає і процес, і акт, і результат вибору. Рішення — це дія, що базується на аналізі інформації й направлена на досягнення запланованого (прогнозованого) результату в роботі організації.

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, проведений керівником у межах його посадових повноважень, компетентності та спрямований на досягнення цілі організації

Для ефективного прийняття та реалізації управлінських рішень, важливе значення має їх класифікація за критеріями:

1. Термін дії наслідків рішення: довгострокові, середньострокові, короткострокові.

2. Частота прийняття: одноразові; такі, що повторюються.

3. Широта охоплення: загальні, тематичні, вузькоспеціалізовані.

4. Форма підготовки: одноосібні, групові, колективні рішення.

5. Складність: прості, складні.

6. Регламент: контурні, структуровані, алгоритмічні.

7. Належність до об’єктів управління: технічні, організаційні, економічні, соціальні.

8. Характер управлінської ситуації: програмні, ініціативні, виробничо-ситуаційні.

66. Наукова організація праці менеджера, її завдання та напрямки.

Наукове управління було першим підходом в історії управлінської теорії. Його сама фундаментальна риса була пов'язана з пошуком найбільш продуктивного використання людських і матеріальних ресурсів. Намагаючись довести до максимуму випуск продукції, Тейлор ввів у практику менеджменту хронометраж, розбиваючи дії робітників на окремі рухи і заміряючи час виконання цих рухів. Результати потім аналізувалися для проектування більш ефективних методів і прийомів дій. Крім того, Тейлор розробив тарифну систему оплати праці робітників. Він увів це нововведення для того, щоб робітники не турбувалися, що їм будуть платити менше, якщо вони виконують свою роботу занадто швидко. Тейлор продовжив свої дослідження з вивчення витрат часу, виділяючи й аналізуючи індивідуальні рухи найбільш високопродуктивних робітників. Потім інші робітники навчалися виконанню найбільш ефективних прийомів праці. Уведенням своєї системи “більшої оплати за більшу продуктивністю” і встановленням перерв для відпочинку робітників Тейлор зміг досягти своєї першої мети в управлінні: “Об'єднати високу заробітну плату з низькими трудовими витратами”. Система наукової організації праці Тейлора, описана в його книгах “Управління фабрикою” і “Принципи наукового управління”, була побудована на п'ятьох основних принципах:

1. Науковий добір робітника; 2. Наукове вивчення і навчання робітника; 3. Спеціалізація роботи; 4. Важливість спонукальних мотивів заробітної плати; 5. Справедливий розподіл відповідальності між робітниками і керуючими. Серед інших можна назвати подружню пару Гілбреттів. Гілбретти працювали разом над вивченням стомлюваності робітника і його рухової активності, а також над шляхами поліпшення загального стану окремого робітника. Строго аналізуючи складові частини трудового процесу, вони шукали єдиний, найбільш ефективний шлях виконання роботи. Крім дослідження рухової активності, Гілбретти приділяли велику увагу вивченню організації робочого місця як цілого. Вони розробили план просування для робітників, що включав три частини: робітник зробив свою роботу; робітник навчив свого послідовника; робітник придбав нові навички і підготував себе для просування до більш складної роботи. Коли Ф. Гілбретт вмер, його дружина продовжила роботу. Л. Гілбретт відзначила велике значення людського фактора на робочому місці. Важливо відзначити розходження між методами Гілбреттів і Тейлора. Тейлор іноді ігнорував значення особистісного людського фактора в промисловості. Він заклав основи наукового управління, Гілбретти допомогли створити міст між точним науковим управлінням (вивчення часу, вивчення руху і квоти продуктивності) і науковим управлінням персоналом, з упором на персонал.