- •1. Сутність категорій «менеджмент» та «управління».
- •2. Складові сучасної системи акреативного менеджменту.
- •3. Класифікація видів управління.
- •4. Зміст технічного та господарчого управління.
- •10. Адміністративна та операторна форми управлінського труда.
- •11. Етапи становлення сучасної науки і практики менеджменту.
- •5. Складові сучасного державного менеджменту України.
- •6. Характеристика елементів менеджменту як системи.
- •9. Зміст евристичної форми управлінського труда.
- •7. Особливості структури менеджменту як виробничого процесу.
- •8. Класифікація сучасних форм управлінського труда.
- •12. Основні ознаки домонополістичного етапу.
- •13. Етап "наукового менеджменту" - представники та основні погляди.
- •14. Етап "адміністративно-бюрократичний підхід" - класична школа.
- •15. Етап "рух за гуманні стосунки".
- •16. Сучасний етап розвитку менеджменту та його принципові положення.
- •17. Етапи формування управлінської науки в Україні.
- •19. Завдання та зміст управління виробництвом, мтз та збутом у фірмах.
- •18. Сучасна класифікація об'єктів та видів управління господарюючих суб'єктів.
- •20. Управління інноваціями та маркетингом на підприємстві.
- •21. Завдання та зміст управління фінансами підприємства.
- •22. Управління персоналом (соціальне управління) та еккаутингом.
- •23. Ознаки фірми як юридичної особи.
- •26. Особливості організації та менеджменту в діяльності спд (пп).*
- •32. Економічні методи менеджменту.
- •24. Сучасна загальна класифікація організацій - перелік та характеристика критеріїв.
- •25. Сучасні організаційно-правові форми бізнесу.
- •27. Приватне підприємство - організація діяльності та управління.
- •28. Менеджмент в тов та тдв.
- •29. Особливості та управління виробничих кооперативів.
- •30. Організація менеджменту ват та зат
- •33. Організаційно-розпорядні методи менеджменту.
- •34. Соціально-психологічні методи менеджменту.
- •31. Суть та класифікація методів менеджменту.
- •35. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту.
- •41. Сучасна класифікація організаційних структур управління.
- •36. Суть та зміст функції "планування".
- •43. Матричний тип організаційної структури управління, її переваги та недоліки.
- •37. Функція менеджменту "організація", її роль та значення.
- •42. Порівняльна характеристика лінійної та функціональної організаційних структур.
- •38. Функція менеджменту "мотивація".
- •39. Функція менеджменту "контроль».
- •1. За змістом:
- •2. За етапами виробничо-господарської діяльності:
- •3. За рівнем централізації контролю:
- •40. Поняття організаційної структури управління, фактори що її визначають.
- •44. Наукові принципи формування організаційних структур управління.
- •45. Сучасні вимоги до побудови організаційних структур управління.
- •47. Сучасна класифікація управлінських рішень.
- •66. Наукова організація праці менеджера, її завдання та напрямки.
- •60. Характеристика авторитарного стилю керівництва.
- •48. Технологія розробки управлінських рішень.
- •49. Сучасні методи оптимізації управлінських рішень.
- •52 Етапи комунікаційного процесу.
- •58. Професійні, особисті та ділові якості успішного менеджера.
- •50. Поняття та характеристика комунікацій в менеджменті.
- •55. Компоненти психологічного портрету особистості менеджера.
- •56. Система вимог до сучасного менеджера.
- •51. Поняття інформації в комунікаціях та її види.
- •54. Документи та інші носії інформації у менеджменті.
- •53. Мова та ділове письмо як складова комунікацій у менеджменті.
- •59. Поняття "стиль керівництва". "Стильові шкали".
- •61. Характеристика демократичного стилю керівництва.
- •57. Система навичок сучасного менеджера.
- •67. Соціальна та юридична відповідальність менеджерів.
- •62. Характеристика ліберального стилю керівництва.
- •63. Поняття конфлікту, його типи та чинники.
- •64. Сучасні методи вирішення конфліктів.
- •65. Основні вимоги до формування дієздатного колективу.
62. Характеристика ліберального стилю керівництва.
Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Як правило, він дуже обмежений, можливо, через свою невпевненість у власній компетентності, а отже, і в становищі, яке він займає в службовій ієрархії. Такий керівник несподіваний у діях, легко зазнає впливу оточуючих, схильний пасувати перед обставинами і миритися з ними, може без серйозних підстав скасувати раніш прийняте рішення.
У взаємовідносинах з підлеглими керівник-ліберал ввічливий і добродушний, ставиться до них з повагою, намагається допомогти у вирішенні їхніх проблем. Готовий вислуховувати критику і міркування, але у більшості випадків виявляється нездатним реалізувати висловлені йому думки. Недостатньо вимогливий до підлеглих. Не бажаючи псувати з ними відносин, часто уникає рішучих заходів. Здатний нехтувати своїми принципами, якщо їх дотримування загрожує його популярності в очах вищих начальників чи підлеглих.
У намаганні набути чи зміцнити авторитет здатний надавати підлеглим різного роду пільги, виплачувати безпідставні премії, схильний зволікати та перестраховуватися, рідко користується своїм правом казати "ні", легко роздає нездійсненні обіцянки. Коли наражається на відмову підлеглого виконати його вказівку, радше змінить завдання, аніж буде домагатися виконання. В той же час не допускає думки про те, що має право заперечувати наказові вищого керівництва, навіть якщо такий наказ перевищує службові повноваження.
Не може захищати власну думку та позицію у складних ситуаціях. Керівник-ліберал не виявляє організаторських здібностей, слабко контролює та регулює діяльність підлеглих.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що усі керівники різного ґатунку, рангу та рівня, загалом, тяжіють до двох полярних способів поведінки чи впливу на підлеглих. Це знаходить відображення у відокремленні двох категорій керівників:
1) кращі серед кращих за професійною ознакою. Як правило, їх шлях до успіху був тернистим, але вони знайшли у собі сили здолати всі перешкоди.
2) типові політикани - імпозантні, представницькі, гонорові та сповнені власної гідності функціонери, що володіють посередніми професійними якостями та незначним практичним досвідом, але достатнім шармом і талантом налагодження міжособових стосунків, щоб зійти по службовій драбині до своєї теперішньої посади чи статусу.
63. Поняття конфлікту, його типи та чинники.
Конфлікт - це ситуація, певний набір обставин, при якому виникає:
1) зіткнення протилежних сторін,
сил чи поглядів;
2) відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами; 3) внутрішній дискомфорт однієї особи.
У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опонентові чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу та намагається здолати опір іншої сторони.
Умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація - тобто, ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфліктна ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов'язкових елементів: - учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі чи прямо протилежні цілі); - об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка); - рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил).
У конфліктах беруть участь як окремі особи, так і групи людей. Учасників конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.
Конфлікт - це ситуація, набір обставин, при якій виникає: 1) зіткнення протилежних сторін, сил чи поглядів;
або має місце 2) відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами; або спостерігається 3) внутрішній дискомфорт однієї особи.
Донедавна, домінуючою вважалася точка зору, згідно з якою конфлікти в організації - річ небажана (доктрина школи Вебера), їх необхідно уникати, а якщо вони все ж таки з'являються, то гасити на ранній стадії, не даючи змоги розвиватися. Конфлікти асоціюються з усілякими негараздами, суперечками, ворожістю, боротьбою і не мають позитивних ознак.
Однак сучасна школа менеджменту дійшла до висновку, що конфлікт, попри негативні риси, відіграє і позитивну роль - сприяє рухові організації вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові. Термін "конфлікт" можна визначити як джерело творчої енергії, якою слід управляти, тобто спрямовувати її у бажане русло.
Об'єкт конфлікту та його учасники у своїй сукупності утворюють предмет конфлікту, тобто вони розглядаються як необхідні обов'язкові умови виникнення конфліктної ситуації. Інцидент призводить до початку конфлікту, відіграє роль каталізатора. Конфліктна ситуація визначається об'єктивними обставинами, а інцидент виникає випадково, коли створені необхідні передумови.
Типову схему конфлікту можна узагальнити так:
Усі конфліктні ситуації розподіляються за ознакою результатів:
а) функціональні - такі, що сприяють ефективній діяльності організацій, є позитивними за змістом, містять раціональне зерно та мають еволюційну спрямованість;
б) дисфункціональні - паралізують нормальне функціонування організацій, обмежують перспективи розвитку, не сприяють максимально ефективному використанню власних і залучених ресурсів.
Існує чотири основних типи конфлікту за змістом: а) внутрішньоособовий (конфлікт вимог). Його виявом є суперечність чи протилежність вимог, що ставляться до одного й того ж виконавця різними функціональними керівниками, яким він одночасно підпорядковується. Причини такого конфлікту - недоліки у: системі делегування повноважень, організаційній структурі, структурі апарату управління, несхожість стилів керівництва, конфлікт інтересів.
б) міжособовий. Виникає при будь-якому розподілі: повноважень, ресурсів, робіт, обов'язків, завдань, активів, пільг, винагород; а також через несхожість характерів, знань, запитів, кваліфікації, можливостей, кругозору, кола інтересів, ставлення до праці та психологічної сумісності людей, що працюють разом;
в) між особою та групою. Причини - дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи; невиконання або перевиконання обов'язків, недотримання неписаного внутрішнього розпорядку, що має силу закону у даному колективі, етики взаємин тощо; г) міжгруповий. Організації складаються з безлічі формальних і неформальних груп, які просто не в змозі мирно співіснувати, оскільки всередині будь-якої групи постійно відбувається динамічний розвиток, змінюються цілі, завдання, що поступово входять у суперечки з аналогічними показниками інших груп.
Іноді зустрічається також класифікація конфліктних ситуацій, що пропонує їх поділ на ділові та емоційні. Ділові конфлікти, як правило, зумовлені об'єктивними факторами взаємодії складових зовнішнього та внутрішнього середовища організації, а емоційні - людськими стосунками у колективі.
Основними причинами конфлікту вважаються:
• розподіл ресурсів (вони завжди обмежені, а претендує на 'їх використання кілька сторін);
• різниця у цілях (спеціалізація, конкретизація та дроблення на підрозділи передбачає їх різну стратегічну спрямованість);
• взаємозалежність у досягненні результату (вимагає співробітництва. хоча, реалізовуючи власні завдання, люди інколи нехтують іншими);
•різниця в уяеі та цінностях (відсутність об'єктивної оцінки ситуації);
• незадовільні комунікації (відсутність повної та достовірної інформації);
• різниця у досвіді та манері поведінки;
• різка зміна подій чи умов.