5. Складові сучасного державного менеджменту України.

Сучасні підходи до менеджменту синтетичні, оскільки для них характерним є погляд на управління як на багатопланове, комплексне явище, пов'язане із внутрішнім та зовнішнім оточенням організації.

Основні риси сучасного менеджменту:

1. Відмова від деяких управлінських напрацювань класичних шкіл, згідно з якими успіх організації залежав лише від внутрішніх факторів.

2. Використання в управлінні системного та ситуаційного підходів.

3. Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством і людьми, які працюють в організації.

4. Демократизація управління.

5. Визначальної ролі в організації набуває її організаційна культура.

6. Посилення механізації та автоматизації управлінських процесів.

7. Орієнтація менеджменту на інновацію, інтеграцію та інтернаціоналізацію.

8. Вирішальним фактором управління виробництвом стає інформація.

9. Сучасний менеджмент стає наукомісткою сферою діяльності. 10. Управління підприємством дедалі більше залежить від економічної політики держави.

Демократизація управління є відмітною рисою сучасного менеджменту, котра полягає у розвитку співпраці між керівниками та персоналом. Розрізняють такі форми демократизації управління:

1. Право працівників на участь в управлінні підприємством під час прийняття рішень (інвестиційні, збутові, виробничі, програмні).

2. Право працівників на участь у прийнятті рішень з господарсько-трудових питань, питань управління та соціальної політики.

3. Право працівників у галузі інформації, обговорення й обґрунтування рішень.

4. Реалізація демократичних принципів управління замість ієрархічних стилів керівництва.

5. Облік соціальних, кадрових наслідків планованих рішень.

Менеджмент в Україні перебуває на етапі зародження порівняно із країнами Західної Євпори, США, Японії, що пояснюється такими причинами:

• специфічним історичним розвитком;

• менталітетом народів (погляди, звички, психологія, мораль тощо);

• економічною ситуацією.

Розвиток української наукової управлінської думки відбувався спочатку в умовах Російської імперії, а пізніше — Радянського Союзу. Одним із її основоположників є М. І. Туган-Барановський (1865__1919 рр.), всесвітньовідомий учений, який займався проблемами економічної психології, соціальної, мікро- та макроекономіки.

Значний внесок у науку управління зробили інші українці: М. П. Яснопольський (1846—1937 рр.) — обґрунтував теорію місцевого самоврядування; Є. Є. Слупський (1880—1946 рр.) — засновник математичного моделювання економічних та управлінських процесів; В.Б.Антонович (1834—1908 рр.), М. П. Драгоманов (1841—1895 рр.), М. І. Зібер (1844—1888 рр.), Г. М. Цехановський (1833—1898 рр.), М. Грушевський вивчав державний устрій Київської Русі, Д. Яворницький вивчав устрій Запорізької Січі та інші.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської думки та узагальнення досвіду провідних країн світу.

6. Характеристика елементів менеджменту як системи.

Елементи менеджменту можна об’єднати у систему. Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого. Усі організації є системами. Оскільки люди є компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні системи. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті. Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник). Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування:

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

від зовн-го серед-ща.

Елементи системи - відособлена частина системи, що має специфічні властивості і особливе призначення. Вони виконують функції і не розчленовуються при вивченні процесу функціонування системи. Елементи: люди, предмети, явища, знання, методи тощо. Зв’язки системи поєднують об’єкти (елементи) у системному процесі. Вони бувають: речові; енергетичні; інформаційні. Зв’язки класифікуються за такими ознаками: спрямованість; ресурси, що визначають зв’язок (трудові, фінансові); тривалість (довгострокові, короткострокові, періодичні, епізодичні); циклічність виконання функцій (планування, організація, координація і т.д.); характер формування (лінійні, функціональні). Розглядають зв’язки: першого порядку (функціонально необхідні); другого порядку (значно поліпшують діяльність системи); третього порядку (зайві або суперечні). Укрупнені елементи організації часто самі є системами, але називаються підсистемами. Підсистеми створюються передбачливо шляхом розподілу організації на відділки. Системи, такі як відділки, управління та різні рівні управління - кожен з цих елементів відіграє важливу роль в організації в цілому, так як сис-ма кровообігу , травлення, нервова у людському тілі. Підсистеми можуть у свою чергу складатися з більш дрібних підсистем, і неправильне функціонування навіть самої дрібної підсистеми може призвести до розладу роботи усієї сис-ми. Тож важливим для управління є зосередження керівництва на всіх підсистемах, лише тоді можна досягти ефективного функціонування. Багато шкіл зосереджували свою увагу лише на певній підсистемі (наукова, біхевіористська), і не досягали бажаних результатів.

Основні параметри системи.

Параметри: вхід, процесор, вихід, управління з допомогою зворотнього зв’язку, обмеження. Входи (інформація, капітал, трудові ресурси, матеріали), Перетворення (обробка і перетворення входів), Виходи (продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, ріст, задоволення працівників). Зворотній зв’язок є позитивний і негативний. Функція обмеження систем складається із двох частин: цілей і зв’язків. Вони описують і обмежують умови за яких ціль повинна бути досягнута.

Поняття керуючої та керованої підсистем.

Керуюча підсистема (суб’єкт управління) - сукупність органів управління і управлінських працівників з певними масштабами своєї діяльності, компетенцією і специфікою виконуваних функцій, а також сукупність методів управління з допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Керована підсистема (об’єкт управління) - сукупність ресурсів і орг.екон-х умов, що супроводжують відтворювальні процеси на підприємстві (в об’єднанні). Дана підсистема характеризується рухом виробничих засобів. Становить єдність підсистем нищого порядку: технічна (сукупність засобів праці); технологічна (сукупність ек-х зв’язків між елементами системи). Соціально-економічна система – людино-машинна система, яка має чітко виражену стохастичну (випадкову, імовірну) природу, процеси і явища в якій не можна точно передбачити. Основні характеристики: невизначеність (зовнішні і внутрішні фактори); ієрархічна структура; потенціальні системи (можливість нарощувати ефективність); підпр-во (відкрита система); чутливість, стійкість, швидкість реакції; не можна точно визначити зворотні зв’язки.