Тема 11. „Державне управління безпекою життєдіяльності суспільства.”

1. Національна безпека суспільства та її державне управління.

2. Державне управління і сфера особистого життя людини.

3. Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.

1. Національна безпека суспільства та її державне управління.

Національна безпека – сукупність зв’язків і відносин, що характеризують стан особи, соціальної групи, суспільства та держави в цілому, коли гарантується їх стійке стабільне існування, здатність до саморозвитку і прогресу, ефективного протистояння внутрішнім та зовнішнім загрозам. Відповідно до ст.17 Конституції України, забезпечення економічної безпеки є найважливішою функцією держави. Складовою економічної безпеки є продовольча безпека, підтримання та гарантування якої покладається згідно з чинним законодавством на органи державної влади.

Вирішальну роль у формуванні та ефективної системи НБ відіграє: по-перше, адекватне матеріальному та духовному потенціалу народу усвідомлення національних цінностей, інтересів і цілей; по-друге, - їх закріплення у політичній та соціально-економічній організації суспільства.

НБ має інтегральний характер, що виявляється у діяльності всіх гілок влади на всіх рівнях. Головними об’єктами НБ є:

- громадянин та його права і свободи;

- суспільство- його духовні та матеріальні цінності;

- держава- її конституційний лад, сувереніте, територіальна ціліність і економічна незалежність;

Основні принципи забезпечення НБ:

• пріоритет прав людини;

• верховенства права;

• пріоритет договірних (мирних) засобів у розвязанні конфліктів;

• адекватність заходів захисту національних інтересівреальним іпотенційним загрозам;

• демократичний цивільний контроль за військовою сферою;

• дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави; їх взаємна відповідальність;

• чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Завдання забезпечення НБ:

• оцінка, вимір і моніторинг загроз;

• оцінка макроекономічного середовища і вимір економічної безпеки;

• вимір екологічної безпеки;

• оцінка соціальної архітектоніки та вимір соціальної напруги.

На систему забезпечення НБ держави покладаються такі основні функції:

• створення і утримання основних засобів та сил забезпечення НБ: правових засад, розподіл функцій, формування організаційної структури, кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення;

• управління діяльністю системи забезпечення НБ, що складається з вироблення стратегії та плінування конкретних заходів;

• здійснення планової та оперативної діяльності забезпечення НБ;

• участь у міжнародних системи безпеки через входження в до існуючих та утворення нових систем безпеки; двосторонніх договорів тощо;

України; пункти охорони громадського порядку.

Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Обсяг і складність вирішуваних завдань у системі національної безпеки залежить від оцінки реальних загроз і ступеня їх небезпеки для життєво важливих інтересів України, зроблених на основі об'єктивного аналізу. За результатами цих оцінок завдання НБ слід розділити за часовими параметрами на оперативні, тобто такі, які потребують невідкладного вирішення, тактичні, що передбачають деякий, не дуже значний часовий інтервал для їх вирішення, і стратегічні, тобто такі, вирішення яких здійснюється у віддаленій перспективі

Екологічна безпека – стан навколишнього середовища у межах світового господарства, у країні та в окремих регіонах і на підприємствах, що не загрожує життєдіяльності людини. Кризовий стан навколишнього середовища визначає екологічну небезпеку, яка визначається пороговими (критичними) значеннями відповідних показників. До таких показників слід віднести ступень забруднення середовища (води, повітря, продуктів харчування, земельних ресурсів) шкідливими для здорові речовинами. Екологічна безпека – це 1) сукупність дій, станів та процесів, які прямо або опосередковано не призводять до життєво небезпечних загроз, що завдаються природному середовищу, окремим людям та людству в цілому;

2) комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі та на різних її територіях на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично підготовлено людство. Екологічну безпеку можна розглядати на глобальному, регіональному, локальному рівнях, в тому числі в межах держави.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань довкілля та розвитку, в якій взяли участь глави та інші вищі посадові особи із 179 держав. Це була найбільша зустріч світових лідерів. До них приєдналися сотні офіційних осіб із організацій ООН, представники органів місцевої влади, ділових, наукових, неурядових та інших кіл. Крім основної роботи Всесвітнього форуму-92, в його межах було організовано й проведено низку зустрічей, лекцій, семінарів і виставок для громадськості з питань довкілля та розвитку. Загалом у міжнародних зустрічах в Ріо взяли участь 18 000 представників із 166 країн, а також 400 000 відвідувачів.

Процес в Ріо був започаткований ще в 1972 році, коли представники 113 країн зібралися на Стокгольмську конференцію з питань довкілля людини – першу всесвітню зустріч з питань довкілля. В 1983 році Організація Об’єднаних Націй створила Всесвітню комісію з питань довкілля і розвитку. А вже за чотири роки в її звіті “Наше спільне майбутнє” пролунало застереження про те, що людство має змінити багато чого в своїй діяльності та способі життя, позаяк на нього чекають неймовірно важкі випробування й значне погіршення довкілля.

У результаті зустрічі в Ріо було схвалено п’ять основоположних документів, а саме:

1. Ріо-де-Жанейрська Декларація щодо довкілля і розвитку, в якій 27 принципів визначають права і зобов’язання країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей;

2. Порядок денний на XXI сторіччя – програма того, як зробити розвиток збалансованим із соціальної, економічної та екологічної точок зору;

3. Заява про принципи щодо управління, захисту і сталого розвитку всіх видів лісів, які життєво необхідні для забезпечення економічного розвитку та збереження всіх форм життя;

4. Рамкова конвенція ООН про зміни клімату (ратифікована Верховною Радою України 29 жовтня 1996 року), метою якої є зменшення і стабілізація концентрації газів, зокрема вуглекисню, що можуть спричинити дисбаланс у світовій кліматичній системі;

5. Конвенція про біорозмаїття, головною метою якої є збереження біологічного розмаїття, стале (збалансоване) використання його компонентів та спільне отримання на справедливих засадах вигод, пов’язаних із використанням генетичних (біологічних) ресурсів, в тому числі через надання необхідного доступу до генетичних ресурсів і належну передачу відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також завдяки належному фінансуванню (в принципі, це все і складає грунт сталого розвитку суспільства).