2. Методи пізнання державного управління та його функції.

В теорії державного управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження, що відображають методологію аналізу та узагальнення:

- загальні методи дослідження явищ і процесів управління (іноді їх називають підходами);

- логічні методи пізнання;

- емпіричні методи досліджень.

До загальних методів дослідження явищ і процесів управління належать:

- екуменічний (плюралістичний) підхід, що передбачає розгляд державного управління через призму міждисциплінарного аналізу. Такий підхід є визначальним, так як власне держава як організація та державне управління, дефініції, що відображають прояв всіх сфер людської діяльності.

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей. Сучасний стан державного управління характеризується зростаючим впливом соціального фактору;

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопо­в'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріа­льно-технічним забезпеченням. Ця єдність взаємодіє з іншими системами, реагує на стимули середовища і завдяки зворотному зв'язкові дістає інформацію про вплив своїх реакцій, але її внутрішні зв'язки міцніші, ніж зв'язки з зовнішніми системами;

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації - сприяти ефекти­вності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності, (досягнення цілей без зайвих затрат) завдань - раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між засобами і цілями;

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управ­ління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкрет­ними факторами, притаманними цим періодам. Ось чому для правильної оцінки стану та ви­значення напрямків розвитку науки управління необхідно знати історію та фактори, що впли­вають на її розвиток;

Другу групу становлять логічні методи пізнання, їх основу складають теоретичні при­йоми - аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагаль­нення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень, тобто сукупність конкрет­но-соціологічних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпірич­ний матеріал і дані конкретних соціологічних, економічних, політологічних, правових та істо­ричних досліджень. Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчен­ня різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо. Кожен із названих мето­дів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Висновок: державне управління як наука є відносно відокремленою сферою наукових досліджень, предметом якої є державна управлінська діяльність в аксіологічному її вимірі, а об’єктом – конкретно визначені завдання з функціонування як суспільства в цілому, так і його складових. Предмет відображає пошук ефективних оптимальних та раціональних способів досягнення цілей державно-управлінської діяльності, об’єкт - характеризує оцінку соціальних, економічних, політичних, культурних, екологічних тощо наслідків функціонування суспільства та діяльності держави.

Основні функції теорії державного управління такі:

• пізнавальна - вироблення, систематизація і перевірка системи знань про загальні закономірності державного управління як соціального явища, пояснення причин його виникнення та зміни тощо;

• методологічна - використання положень теорії державного управління як загальних орієнтирів і засобів проведення досліджень у спеціалізованих сферах відповідної наукової галузі;

• прогностична - передбачення, формулювання та перевірка гіпотез про розвиток державно-управлінських (публічно-адміністративних) явищ;

• практично-прикладна - обґрунтування рекомендацій і пропозицій щодо свідомого впливу на державно-управлінську практику з метою її вдосконалення;

• освітньо-професійна - загальнотеоретична підготовка фахівців у відповідній освітній галузі, формування сучасної культури публічного адміністрування.

Всі вище зазначені функції цілісно характеризують функціональну та значимість державного управління у функціонуванні суспільства.

Таким чином, теорія державного управління в умовах переходу до демократії - це" фундаментальна наукова дисципліна, яка має відношення практично до всіх сфер та галузей суспільної діяльності, має конкретно-історичний характер і на міждисциплінарній та міжгалузевій основі досліджує закономірності демократичних перетворень, пов'язаних із трансформацією державного управління в публічне адміністрування.