3. Відповідальність та контроль в державному управлінні.

Реалізація моделі державного управління забезпечується через дотримання законності та відповідальності у державному управлінні. Законність – прийняття й виконання державно-управлінських рішень за умов наявної системи правових норм та правил, що регламентують діяльність людей у всіх сферах суспільства. Результативність впливу держави на управлінські процеси визначається:

• практичною доцільністю влади, коли державно-управлінські рішення відповідають реальним інтересам суспільства;

• законністю дій влади, коли управлінські рішення не відхиляються від наперед встановлених та публічно оголошених шляхів дії;

• силою влади, коли держава добивається виконання управлінських рішень.

Законність це не тільки сукупність законів та правил, це неухильне та щоденне дотримання їх кожним членом суспільства. Формування правової держави означає дотримання законності в управлінні.

Реалізація принципу законності в державному управлінні наштовхується на внутрішню суперечність, що проявляється в наступному.

По-перше, суб’єкти державного управління самі здійснюють право встановлення та правозастосування (законодавча влади видає закони), але не завжди їх дотримуються.

По-друге, суб’єкти державного управління наділені контрольними владними функціями щодо дотримання законності, наслідком чого є як ефективність управління так і різного роду негативні явища (корупція, хабарництво тощо).

По-третє, в системі управління суспільством суб’єкти державної влади є центральною та визначальною ланкою, тому від системи цінностей, що реалізується цією владою й визначається суспільна природа законності.

Забезпечення законності в державному управлінні.

Передумови забезпечення законності: політичні, соціальні, економічні, духовні, психологічні та екологічні.

Окремо слід виокремити організаційні, інституційні та спеціальні юридичні передумови.

Особливе місце в підтриманні законності в державному управлінні належить виконавчій владі. Тут зосереджено вся сукупність інструментів контролю та примусу, що реально управляти поведінкою юридичних та фізичних осіб. Важливим інструментом дотримання законності є здійснення контрольних функцій виконавчою владою В системі державного управління означену функцію здійснює в Україні прокуратура. Остання виконує зовнішній контроль за дотриманням законності всіх виконавчих органів влади та прийняття управлінських рішень.

Внутрішній контроль забезпечує керівництво відповідних відомств та органів самоврядування. Внутрішній контроль недостатній для реалізації принципу законності, тому значущим важелем дотримання законності є розвиток демократичних інститутів в державному управлінні.

Дієвість та активність громадських організацій, засобів масової інформації, профспілок , трудових колективів та інших форм самоорганізації суспільства може належним чином вплинути на реалізацію законності в державному управлінні.

2.Прийняття рішень в державному управлінні.

Сутність управлінського рішення – полягає у обґрунтованому виборі таких впливів на об’єкт управління, які узгоджені з механізмом його самоорганізації спрямовані на підтримання певної цілісності структурної визначеності з метою досягнення обраних цілей.

Державно-управлінські рішення – це обґрунтований і вибраний державними органами цілеспрямований вплив на суспільну систему, який відображає владну волю держави й набуває офіційно вираженої форми. Прикладом може бути розробка цільових програм, стратегії реформ, вироблення відповідних політик.

До особливостей державно-управлінських рішень слід віднести:

• масштабність впливу рішення;

• спрямованість на розв’язання проблем державного рівня;

• закріплення в певних нормативно-правових актах;

• забезпеченість державними ресурсами процесу розробки та реалізації рішення;

• обов’язковість до виконання;

• високий рівень ризику та негативних наслідків;

• обов’язків характер виконання.

До основних типів державно-управлінських рішень необхідно (згідно Конституції України) віднести:

• визначення стратегії розвитку держави;

• розробку стратегії національної безпеки;

• удосконалення адміністративно-територіального устрою;

• розподіл повноважень між главою держави , парламентом та урядом;

• внесення змін до Конституції;

• призначення референдумів з питань, передбачених Конституцією;

• вироблення порядку діяльності органів державної влади;

• утворення і ліквідація органів державної влади;

• визначення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення цих прав і свобод;

• встановлення порядку використання і захисту державних символів;

• інші рішення, що передбачені Конституцією.

Формою вираження означених типів державно-управлінських рішень можуть бути:

• Правові норми (Конституція, закони, міжнародні угоди, укази Глави Держави, постанови парламенту і уряду, накази керівництва центральних органів виконавчої влади , державні та галузеві стандарти тощо).

• Організаційно-розпорядчі рішення ( розпорядження, вказівки та інші організаційно-координаційні рішення вищих та центральних органів виконавчої влади);

• Програмно-цільові державно-управлінські рішення (міждержавні, регіональні, галузеві і міжгалузеві концепції, програми, проекти тощо).

Державно-управлінські рішення можна класифікувати:

• за характером цілей; (стратегічні, тактичні, оперативні)

• функціональним змістом, характером завдань, що вирішуються; (планові, організаційні, технологічні, прогнозуючі)

• рівнями ієрархії систем управління; (великих, середніх та локальних систем).

• характером організації розробки; (одноособові, колегіальні, колективні)

• причинами виникнення; (ситуаційні, програмні, ініціативні, епізодичні, періодичні)

• вихідними методами розробки; (графічні, математичні, евристичні – експертні оцінки, розробка сценаріїв, ситуаційних моделей)

• організаційним оформленням (жорсткі, орієнтовані, гнучкі-вибіркові).

Під час підготовки управлінських рішень використовуються такі способи і прийоми дій:

- вивчення конкретних управлінських ситуацій на місцях, у керованих об’єктах;

- ознайомлення з досвідом вирішення подібного управлінського завдання;

- складання інформаційних записок;

- аналіз статистичних матеріалів;

- обґрунтування різних альтернатив вирішення проблеми в умовах обмеженості ресурсів.

У державному управлінні застосовують такі методи підготовки управлінських рішень:

- системний та функціональний аналіз;

- методи прогнозування;

- методи теорії ігор і статистичної теорії прийняття рішень;

- ймовірнісно-статистичні методи;

- економіко-статистичне моделювання;

- теорії масового обслуговування та ін.

Технологія процедури прийняття рішень в державному управлінні.

Організаційна процедура прийняття рішень передбачає визначення:

- організаційного рівня та суб’єкта (особи чи групи осіб), що приймає рішення;

- осіб, які забезпечують наукове обґрунтування проекту рішення;

- структури погодження рішення (хто з ким погоджує рішення);

- періодичності та форми контролю за ходом виконання рішення;

- персоніфікації осіб, що здійснюють контроль;

- осіб та їх прав щодо внесення змін у змість управлінських рішень;

- форми звітності при виконанні рішень;

- осіб та органу управління, які дають висновок про виконання рішень та ступінь досягнення поставленої цілі.

-