- •Лекція 1 Державне управління: суть, предмет, принципи та функції в суспільстві.
- •Державне управління: соціальна суть, дуалізм об’єкта та суб’єкта та роль в розвитку суспільства.
- •2. Методи пізнання державного управління та його функції.
- •Види та принципи державного управління.
- •1.За визначенням ролі і місця людини в суспільстві
- •3.За критерієм використання форми власності та розмежування уповноважень:
- •6.За терміном виконання прийнятих рішень:
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Тема 2. Держава як вища форма організації суспільства.
- •Теорії виникнення держави як суспільного феномену.
- •Типологія держави та її політико-організаційні форми управління.
- •1. За формою правління:
- •2. За формою державного облаштування (устрою) :
- •3. По діючому державному (політичному) режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Теорія «клієнталістської моделі» державного управління
- •3. Характеристика моделей державного управління провідних країн світу.
- •Основні відмінності західного та японського стилю менеджменту
- •2.Основні підходи, принципи та напрямки європейського державного управління.
- •3. Спільні норми і принципи адміністративного права:
- •Конституційні засади розподілу гілок влади в Україні.
- •Організаційна та функціональна структура виконавчої влади.
- •Судова влада та здійснення контролю.
- •Тема 5. Регіональна політика та місцеве самоврядування в державному управлінні.
- •2. Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Теорія месцевого самоврядування
- •2. Характеристики існуючих систем місцевих органів управління
- •1) Контроль законності.
- •4. Система місцевого самоврядування
- •5. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування
- •Економічні методи дре
- •Прогнозування та планування в державному управлінні.
- •Планування
- •Програмування як елемент державного управління: суть, методи, технологічні етапи та види.
- •Координація та реординація в управлінському процесі.
- •2.Прийняття рішень в державному управлінні.
- •3. Відповідальність та контроль в державному управлінні.
- •2.Прийняття рішень в державному управлінні.
- •3. Відповідальність та контроль в державному управлінні.
- •1. Управління природними ресурсами та державними підприємствами
- •2. Управління державними фінансами та грошовою масою.
- •3. Фінансове забезпечення реалізації суспільних функцій держави.
- •2. Управління державними фінансами та грошовою масою.
- •3. Фінансове забезпечення реалізації суспільних функцій держави
- •Лекція 9. Державне регулювання приватного сектору національної економіки.
- •3.Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Тема 10. Державне управління соціальною сферою суспільства
- •1. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •2.Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.
- •3.Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Тема 11. „Державне управління безпекою життєдіяльності суспільства.”
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Питання, які виносяться на лекцію:
- •1. Галузь культури як об’єкт державного управління.
- •2. Державне управління освітою й наукою в Україні
- •3. Державне управління туризмом, фізичною культурою та спортом
- •1. Галузь культури як об’єкт державного управління.
- •2. Держане управління освітою й наукою в Україні.
- •3. Державне управління туристичною сферою, фізичною культурою та спортом.
- •Тема 13. Менеджмент органу державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •4. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Тема 14. Забезпечення діяльності органу державної влади.
- •2. Державна служба: організація, види функції та мотивація.
- •3. Державна кадрова політика.
- •1. Підготовка кадровими службами:
- •1. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •2. Соціальна результативність функціонування органу державної влади та посадової особи.
- •1. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •2. Соціальна результативність функціонування органу державної влади та посадової особи.
- •2. Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •3.Запровадження режиму економії в діяльності органів державної влади.
- •4. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління
2. Управління державними фінансами та грошовою масою.
Фінансову базу державного сектору економіки складають доходи бюджету, спеціальні фонди та внутрішній та зовнішній державний борг країни. Державне управління бюджетом виступає важливим інструментом реалізації ролі держави в економіці.
По-перше, саме через бюджет забезпечується зростання обсягу фінансових ресурсів, які акумулюються у розпорядження держави і використовуються для реалізації її функцій, спрямованих на розвиток національного господарства і підвищення рівня життя громадян.
По-друге, державний бюджет, як через політику доходів, так і через політику державних видатків, є важливим інструментом стимулювання ділової активності і регулювання структури економіки у відповідності з довгостроковими загальнонаціональними пріоритетами.
Сутність податків виявляється в їхніх функціях: фіскальній, соціальній і регулюючій. Фіскальна функція – грошові надходження у держбюджет і їх розподіл; соціальна – згладжування соціальної нерівності при розподілі доходів, а регулююча – вплив на діяльність суб’єктів господарювання, що підлягають оподаткуванню.
Кожний податок має обов’язкові елементи. До них відносяться:
суб’єкт податку або платник – особа, на яку законом покладено обов’язок сплачувати податок;
об’єкт податку – дохід або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери тощо);
джерело податку – дохід, за рахунок якого сплачується податок;
ставка податку – розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.).
Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків.
Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за 1 м3 деревини).
Пропорційні ставки діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта податку без врахування зміни його величини.
Прогресивні ставки – їх ставка підвищується зі зростанням доходу.
Регресивні ставки – їх ставка знижується зі зростанням доходу.
За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.
Прямі податки сплачуються суб’єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі податки поділяють на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на нерухомість, землю, грошовий капітал, банківські, промислові та торгові установи. До особистих – податки на власне доходи.
На відміну від прямих, непрямі податки не зв’язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки – це податки, які визначаються обсягом споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни на товар або послугу, і платником яких є кінцевий споживач такого товару або послуги. Вони діляться на такі види:
акцизи;
фіскальні монопольні податки;
митні збори.
Акциз – різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (алкогольні напої, цигарки, автомобілі тощо), а також різні комунальні, транспортні та інші послуги, що мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення тощо). Акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару.
Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою (якщо держава – монопольний виробник, наприклад, цукру).
Митні збори – це непрямі податки товари, що перетинають кордони країни. Залежно від мети, що переслідує держава, вони поділяються на фіскальні (збільшення надходжень у бюджет), протекційні (захист вітчизняного виробника), антидемпінгові і пільгові.
Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України:
загальнодержавні податки і збори;
місцеві податки і збори;
До загальнодержавних належать такі:
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно;
8) податок на землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
17) збір до Державного інноваційного фонду;
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
19) фіксований сільськогосподарський податок;
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
21) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
22) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
23) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
Особливе значення в наповненні державного бюджету мають прямі податки. Податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість забезпечують майже половину усіх надходжень до Зведеного бюджету України.
Управління грошовою системою. Суб’єктами управління грошовою масою країни є всі інституції, які встановлюють чи змінюють загальні умови функціонування грошового господарства. Найважливішою з цих інституцій є парламент (Верховна Рада України), яка ухвалює та змінює закони, що стосуються грошової сфери, як складової грошової та валютної системи. Такі закони регулюють задачі й повноваження центрального банку, уряду та фінансових інституцій, або створюють нові фінансові інституції з певними завданнями і повноваженнями.