1) Контроль законності.

2) контроль доцільності.

3) контроль за адміністративними актами

4) фінансовий контроль;

5) контроль законності і доцільності актів провінцій і комун здійснює Комітет по контролю за провінцією;

6) контроль за органами провінції з боку префекта (безпека),

Франція — унітарна держава. Принцип територіальної децентралізації закріплений у Конституциї Франції 1958 року.

Франція — унітарна держава. Принцип територіальної децентралізації закріплений у Конституциї Франції 1958 року.

Одночасно співіснують місцеві органи влади і керування.

• комуна (їх 36 тис.)-низова ланка територіальної організації. Комуни охоплюють місто і село

• спеціальні міжкомунальні утворення-синдикати і сектори комун, міські дистрикти, розширені міські комуни. Синдикати - це об'єднання декількох комун для спільного здійснення тих або інших суспільних робіт (одноцілоьві або багатоцільові).

• кантон (їх біля 3,5 тис.) об'єднує декілька комун і є виборчим округом по виборам департаментських органів самоуправління — Генеральних рад. У кантоні відсутні виборні органи місцевого керування. Кантони подають також територіальну основу для органів юстиції і поліції.

• округ (їх більш 300) — ще більш значне утворення, що включає 100-150 комун, створене для зручності централізованого керування.

• департамент — основна одиниця адміністративно-територіального поділу Франції.

4. Система місцевого самоврядування

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:

• територіальну громаду;

• сільську, селищну, міську раду;

• сільського, селищного, міського голову;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

• районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення.

5. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність.

До складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації

Узагальнена схема структури місцевого бюджету

Доходи	Видатки
І. Власні доходи Податки на майно Платежі за використання природних ресурсів у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки і збори Інші власні доходи ІІ. Регулюючі доходи Податок на прибуток Прибутковий податок з фізичних осіб Податок на додану вартість Акцизи Дотації з державного і регіонального бюджетів Субвенції з регіональних бюджетів Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами	І. Фінансова підтримка галузей народного господарства Промисловість, будівництво Сільське та рибне господарство Транспорт, дорожнє господарство Житлово-комунальне господарство ІІ. Соціально-культурні заходи Освіта Культура і мистецтво Охорона здоров'я Соціальна політика ІІІ. Управління ІУ. Правоохоронна діяльність У.Інше
Усього	Усього

Бюджетним кодексом України визначений склад доходів та видатків місцевих бюджетів.

Лекція 6. Регулювання, планування та координація управлінської діяльності.

Питання лекції:

1. Державне регулювання: необхідність, методи та роль в державному управлінні.

2. Прогнозування та планування в державному управлінні.

3. Програмування як елемент державного управління: суть, методи, технологічні етапи та види.

Координація та реординація в управлінському процесі.

1. Державне регулювання: необхідність, методи та роль в державному управлінні.

Багатофункціональний та макроекономічний рівні організації державно-національного господарства визначають об’єктивні передумови специфіки планово-прогностичної діяльності держави. До таких слід віднести:

1. множинність та багато полярність досягнення завдань (цілей), які стоять перед суспільством (внутрішньо та зовнішньоекономічні, соціальні, політичні, екологічні);

2. ресурсна обмеженість при постійно зростаючих потребах розвитку національної економіки;

3. постійна змінюваність макроекономічних показників та інституційних норм, що безперервно порушують ринкову рівновагу;

4. неухильне наростання міжкраїнової конкуренції, що потребує корекції планів розвитку економіки;

5. наявність двох рівнів організації державного управління: макроекономічного (державно-національного) – забезпечення діяльності суспільства в цілому; мікроекономічного (функціонального) – організація функціонування окремого органу державного управління.

Необхідно проводити відмінності між державним регулюванням економіки та неповністю ідентичними поняттями: “державне втручання в економіку”, “економічна політика держави”, “державне управління економікою”. Державне втручання в економіку символізує взаємодію двох незалежним суб’єктів, які є мовби відокремленими одиницями. Використання означеного терміну має сенс лише в контексті відстоювання ідеї повної свободи ринку, провідниками якої були А.Сміт, М.Фрідман, Ф.Хайєк. Заперечуючи вплив держави на економіку вони виступали проти втручання держави в економіку. Економічна політика держави означає комплекс економічних цілей і заходів держави по забезпеченню вирішення завдань економічного розвитку в довгостроковому та короткостроковому періодах. Державне управління економікою це - організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, координація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Висновок: державне регулювання є складовою державного управління й економічної політики, в той же час відображає конкретні заходи щодо вирішення окремих економічних проблем. По відношенню до державного управління державне регулювання є однією з його функцій.

Сферами державного регулювання є :

• конкурентне ринкове середовище;

• економічні цикли;

• кризи на мікроекономічному рівні;

• малозабезпечені та соціально незахищені групи населення.

Вперше в історії економічної думки необхідність державного регулювання ринкової економіки визнали Дж.М.Кейнс та перші лауреати Нобелівської премії з економіки голландець Ян Тінберген та норвежець Рагнар Фріш. Я. Тінберген розробив концепцію економічної політики, яка в наступному була віднесена до нормативних, тобто систему дій уряду, яка повинна включати вибір кінцевої цілі політики, виходячи з максимізації функцій суспільного добробуту.

Необхідність державного регулювання економікою, обумовлена наступними чинниками:

• недосконалістю та неспроможність ринкового механізму забезпечити саморегулювання економіки;

• потребою пошуку більш ефективних та раціональних варіантів задоволення потреб людей в суспільних благах;

• необхідністю вирівнювання зовнішніх ефектів, що спричинені недієздатністю ринкового господарства до вирішення завдань економіки та її складових;

• нерівномірністю економічного й соціального розвитку;

• непропорційністю розвитку окремих галузей, територій та видів економічної діяльності;

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сектори національної економіки задля забезпечення ефективного їх функціонування. Кожний метод використовує відповідну сукупність інструментів.

Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознаками: за формами та засобами впливу. За формами впливу вони поділяються на прямі та непрямі, або опосередковані, які в цілому використовують такі засоби правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.

Прямі методи державного регулювання економіки характеризуються примусовим (позаекономічним) впливом на суб’єкти господарювання. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентує умови господарської діяльності. При прямих методах використовують правові та адміністративні засоби впливу.

До основних методів прямого державного впливу належать:

• визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в планах і програмах;

• державні замовлення і контракти на поставки визначених видів продукції, виконання робіт, здійснення послуг;

• державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

• нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

• правові й адміністративні обмеження і заборони на випуск визначених видів продукції тощо;

• ліцензування видів господарської діяльності, операцій з експорту й імпорту товарів, тобто зовнішньоекономічних операцій.

Методи непрямого регулювання — це методи опосередкованого (економічного) впливу через створення певного економічного середовища, яке змушує господарських суб’єктів діяти у потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. До методів непрямого регулювання слід віднести інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

Ці та інші нормативи визначають поведінку підприємств та домашніх господарств, й відповідно їх управління. Податки — один з основних інструментів, який забезпечує ефективне регулювання економіки. Недоліком податкової системи є те, що вона в основному виконує фіскальну функцію. Тому вона має бути переорієнтована з фіскальної функції на стимулювальну.

Одним із найважливіших інструментів фіскальної політики є державні закупівлі, здійснювані через механізми державних замовлень. Державні закупівлі здійснюються для задоволення найважливіших державних потреб. Бюджет відіграє роль інструменту регулювання, за допомогою якого стримуються негативні та стимулюються позитивні процеси.

Основними формами правового регулювання економіки є Конституція та Закон України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України: бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Адміністративні методи державного регулювання є інструментом прямого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, оскільки носять директивний, обов’язковий характер. Вони базуються на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, рішень, наказів, постанов органів державного управління) і ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. До основних інструментів адміністративного регулювання належать: ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Ліцензування, тобто видача дозволів (ліцензій), засвідчує про реальні можливості (економічні, технічні, технологічні, організаційні) господарських суб’єктів здійснювати окремі види діяльності. Ліцензування має на меті забезпечення дотримання господарськими суб’єктами законодавчих норм міжнародних і українських норм і правил.

Санкції спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. Використовуючи економічні санкції, державні органи можуть вимагати сплати неустойки, штрафів, пені.

Стандарти є засобом забезпечення якісного виробництва продукції, захисту рівня життя населення, охорони природокористування тощо. Державне замовлення — один із найважливіших інструментів як адміністративного, так і економічного регулювання економіки. Ціни також можуть служити інструментами як адміністративного, так і економічного регулювання.