2. Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.

Правові засади місцевого самоврядування закріплені в нині чинному Законі України від 21 травня 1997 р. “Про місце самоврядування в Україні”.

Розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується:

• економічними чинниками;

• відсутністю достатніх матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації функцій місцевого самоврядування;

• чинниками політичного, правового та психологічного характеру;

• відсутністю реального суб’єкта місцевого самоврядування – самодостатньої територіальної громади, яка володіла в необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами;

• відсутністю нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою.

1. Теорія месцевого самоврядування

Історично першою була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади) в доповіді щодо законопроекту про реформу місцевого управління в Національних зборах Франції 1790 р. та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р. щодо особливої “громадівської” влади.

Згідно теорії вільної громади основними засадами організації місцевого самоврядування є:

а) виборність органів місцевого самоврядування членами громади;

б) розподіл питань на самоврядні і такі, що передоручені органим громади державною;

в) місцеві справи мають іншу ніж державні справи, природу;

г) органи місцевого самоврядування є органами відповідної територіальної громади і не входять до системи органів державної влади;

д) органи державної влади не мають права втручатися у вирішення самоврядних питань, їх функція зводиться лише до адміністративного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

На зміну теорії вільної громади приходить громадівська теорія місцевого самоврядування:

• основні положення збігаються з положеннями теорії вільної громади;

• акцент на недержавній, господарській природі діяльності органів місцевого самоврядування.

Ця теорія не набула широкого поширення, оскільки вона не могля пояснити публічно-правовий характер багатьох функцій органів місцевого самоврядування.

Середина ХІХ ст - державницька теорія місцевого самовряування, Представники - німецькі вчені Л. Штейном та Р. Гнейстом.

Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як автономну форму публічної влади, а як одну з форм організації місцевого управління. Один із способів децентралізації державної влади на місцевому рівні.

2. Характеристики існуючих систем місцевих органів управління

І. Англосаксонська муніципальна система (Сполучені штати Америки та Великобританія)

Структура місцевої влади в США:

• графства. Кожний штат (за винятком штатів Коннектикут і Род-Айленд) географічно ділиться на графства (їх у країні 3042). Графства виконують такі функції, як дорожнє будівництво, охорона порядку і соціально-побутове забезпечення;

• тауншипи. Їх нараховується в країні більш 16,7 тис. – географічно складають графство. Організовані для допомоги графствам у забезпеченні деякими службами (поліція, пожежна охорона, служби культурного дозвілля й утримання доріг) . Тауншипи охоплюють, в основному, сільські території;

• муніципалітети. Існують у більш значних, ніж тауншипи, населених пунктах,

• метрополітенськими ареалами – це злиття великого міста з приміською зоною і міськими поселеннями.

• спеціальні округи – особливі підрозділи штату, можуть бути різноманітними: за утворенням, водопостачанням, протипожежною службою, житловому керуванню, комунальному будівництву, бібліотекам і паркам і ін. (виділяють 19 типів спеціальних округів). Їхня межа не збігається з межами адміністративно-територіальних одиниць.

У США склалися три системи міського керування:

1. “керуючий радою (менеджер)” (55,5 %) міст. Населення обирає міську раду, а та, у свою чергу, – мера. Мер головує на засіданнях ради, але не очолює виконавчий орган. Цю функцію виконує менеджер, що обирається радою.

2. “мер-рада” (39 % міст). Існує два види цієї системи:

3. а) “слабка мер-рада”: мер обирається радою, головує в раді, здійснює представительські і контрольні функції;

4. б) “сильна мер-рада”: мер обирається населенням міста на 2-4 роки, має право накладати вето на рішення ради, призначити чиновників, складати бюджет міста, виконувати рішення ради, тобто влада в місті належить насамперед йому. Система “сильна мер-рада” існує в більшості міст США.

5. комісійна система (6 % усіх міст): населення міста обирає на 2-4 роки раду комісіонерів із 3-5 чоловік, що одночасно виконують функції міської ради і виконавчого апарату. Кожен із комісіонерів очолює визначену галуз місцевого керування.

До основних повноважень місцевого керування віднесені такі:

1. Охорона суспільного порядку: керівництво місцевою поліцією, юстицією, доведення до населення законів і постанов, інформування вищих органів про положення на місцях.

2. Фіскальні права: установлення місцевих податків і зборів, формування місцевого бюджету.

3. Надання соціальних послуг: шкільна справа, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, житлове будівництво, комунальне господарство, будівництво й утримання місцевих доріг.

4. Управління майном – підприємствами і різними господарськими службами.

Великобританія – парламентська монархія. У країні немає конституції у виді єдиного основного закону. Конституційне значення мають законодавчі акти, прийняті парламентом, судові прецеденти. Глава держави – царствуючий монарх. Глава уряду – прем’єр-міністр.

Великобританія – унітарна держава. До її складу входять 4 історико-географічні області – Англія, Уельс, Шотландія і Північна Ірландія. Самостійними адміністративними одиницями є острів Мен і Нормандські острови.

Для кожної з частин Великобританії характерна деяка своєрідність адміністративно-територіального поділу і структури місцевої влади.

Існують різноманітні форми, урядового контролю за місцевою владою:

1) фінансовий контроль здійснюється аудиторами Національної ревізійної комісії.

2) міністерський контроль.

3) комісар по справах адміністрації місцевого керування (посада введена для Англії й Уельсу в 1974 р.).

II. Континентальна муніципальна система характерна для Італії та Франції.

Італія — унітарна держава, області якого мають адміністративну автономію. Питання організації місцевого керування регулюються в Конституції Італії

Система місцевого керування являє собою систему, що, будучи деякою мірою автономною, функціонує під контролем центральної влади:

• Області;

- провінції;

- комуни.

Використовуються такі форми державного контролю: