До в. М. Лазаревського

11 листопада 1859. С.-Петербург

Шлю вам дві «Блудниці», обидві недороблені, у гості до вас не поїду, не можна, ніколи байдикувать, треба трохи полежать. Ви казали, що в вас єсть якась зелена рясна рослина на шталт хмелю чи винограду. Вручіть її вручителю «Блудниць», а я, не блудний, скажу вам спасибі.

P. S. А хміль таки хмелем.

На звороті:

Превысокоблагородному

Василию Матвеевичу

Лазаревскому.

До п. Ф. Симиренка

26 листопада 1859. С.-Петербург

С.-Петербург.

26 ноября

1859.

Милостивый государь

Платон Федорович.

Сегодня получил я мои сочинения из цензурного комитета, сильно пострадавшие от долговременной пытки. Пострадавшие так, что издатель соглашается их напечатать на условии, на которое я не могу и не должен согласиться. Ваше благородное предложение приму я теперь как благодеяние с глубочайшей благодарностию. Издание будет стоить 1100 рублей. Если вы согласитесь получить ваши деньги экземплярами книги, для меня это будет легче. Если же деньгами, то я не обещаюсь вам уплатить ближе году с десятым процентом. Делайте как вам Бог на мысль положит. Книга выйдет из типографии к Новому году.

Я слышал, что здоровье Кондрата Михайловича после его путешествия значительно восстановилось. Дай Бог. Свидетельствую ему мое глубочайшее уважение. Поклонитеся от меня Федору Степановичу, Настасии Михайловне и трижды Татьяне Ивановне. У вас теперь в самом разгаре сахарное дело, и если не будете иметь время написать мне, то поручите это дело Алексею Ивановичу. Примите мое глубокое почтение.

Ваш покорный слуга

Т. Шевченко

Мой адрес.

С.-Петербург, в Большой Морской

улице, дом графа Уварова. Его высокоблагородию

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому

До о. І. Хропаля

26 листопада 1859. С.-Петербург

Щиро шануємий и многоуважаемый Алексій Іванович!

Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а издатель, кацапська душа, половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую сумму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам Бог на розум положе. Поклоніться од мене тричі Кондрату Михайловичу, Федору Степановичу і всім, і всім! Титарівну ж тричі поцілуйте за мене, нехай воно здорове росте та щасливе буде! Оставайтесь здорові! Нехай вам Бог помагає на все добре! Не забувайте искреннего вашого Т. Шевченка.

P. S. Як побачите Т[абачнико]ва, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить. Другим разом я вам напишу, що він хотів зо мною зробить.

До в. Г. Шевченка

7 грудня 1859. С.-Петербург

7 декабря.

Не було в куми і запаски, аж глядь — кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише — тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих усюди знають. Ще ось що: напиши мені, чи багато там землі у тій Забарі? Яка вона? Чи можна буде садочок розвести? Та ще щоб справді сердитий Дніпро не пошкодив? Розпитайся гарненько. До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана: йому він щиріше скаже, як мені.

Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний! /191/

Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.

У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі Ярині.

К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). Я через тебе пошлю чотири книжки Алексію Івановичу Хропалю, то тоді він тобі й скаже, як і що робить, а до того я й йому напишу.

Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину. Що ж вона побачить? Те, що й я бачив: Хариту та й більш нічого! А якби твоя жінка, а моя сестра, сказала слово, то це б було до ладу. Попроси її — нехай скаже, нехай порадиться.

А поки що буде, нехай Бог шле добре здоров’я і жінці, і діткам твоїм. Оставайся здоровий, та швидше пиши до мене, до твого іскреннього друга і брата Т. Шевченка.

О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде.

А дубового і ясинового дерева треба купить і вирубать, нехай собі лежить та сохне, поки що буде.