До і. О. Ускова

17 лютого 1858. Нижній Новгород

Многоуважаемый Ираклий Александрович!

Письмо ваше от 7 января получил я 15 февраля, за которое приношу вам мою искреннюю благодарность. И за письмо старого моего друга черноморца Кухаренка приношу такую же вам искреннюю благодарность. Сердечно радуюсь благополучию вашему, Агафьи Емельяновны и здоровью моих милых и малых друзей Наташеньки и Наденьки. Наденька, я думаю, уже бегает? Как бы мне хотелось ее потютюшкать! А моя умница, красавица Наташенька вспоминает ли своего друга дядю Тараса Горича. Сердечно жалею, что не могу ничем я ей напомнить о себе. Нижний Новгород без ярманки настоящая деревня. Хуже, потому что обыкновенные сельские продукты дороже, нежели в селе. Город просто сам по себе дрянь. Семь лет в Новопетровском укреплении мне не казалися так длинны, как в Нижнем эти пять месяцев. Это значит перепутье. На Рождественских святках ) приезжал ко мне в гости из Москвы мой старый друг Михайло Семенович Щепкин (известный актер). Теперь я думаю отдать ему, старику, визит. Он мне сделал честь, какой немногие удостоились от знаменитого старца. На будущей неделе думаю оставить навсегда Нижний Новгород, прожить до весны под Москвой у Щепкина, а весною, если не разрешат мне жить в столицах, поеду в Харьков, в Киев, в Одессу и за границу. Бог с ними /164/ и с столицами. Деньжонок теперь уже накопилось столько, что безбедно можно прожить года три за границею. А там что Бог даст. Не погиб в неволе, не погибну на воле, — говорит малороссийская песня.

Какова у вас зима нонишний год? Здесь ужасно много снегу, а морозов сильных еще не было да, кажется, и не будет, больше 15 градусов не было. Письмо мое вы получите не раньше праздника Воскресения Христова. То я и поздравляю вас с этим светлым праздником и от души целую вас всех — и Катю, и няню, и в особенности больших друзей моих Наташеньку и Наденьку. Пошли им Бог здоровье! Прощайте, многоуважаемый Ираклий Александрович. Не забывайте искреннего вашего

Т. Шевченка.

Пришлю вам из Москвы какую-нибудь хорошую книгу. [3 — 4 нрзб.] Сердечно жалею, что я не мог из [1 нрзб.] сделать предполагаемого употребления. Если получу к тому времени фотографический портрет свой из Петербурга, сделанный по моему рисунку, то и портрет пришлю. А вы мне пришлите собственного изделия портреты друзей моих Наташеньки и Наденьки. А письмо ваше адресуйте на имя Михайла Семеновича Щепкина в Москву, в контору императорских театров.

Целую Жуйкова с благоверною и Бурцева с благоверною же, а старого паливоду Мостовского без благоверной три раза целую.

Поздравляю Агафью Емельяновну с прошедшим днем ангела.

Нижний Новгород.

1858,

февраля 17.

До м. М. Лазаревського

22 лютого 1858. Нижній Новгород

22 февраля.

19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга, привіз мені Беранже Курочкіна, четыре экземпляра нерукотворенного образа і твоє братнє сердечное писание. Спасибі тобі, друже мій єдиний, за все і за вся. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа, нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого. Думаю на тім тижні покинуть оцей поганий Нижній. Поїду аж під Москву в гості до мого старого батька — до М. С. Щепкіна, та в його до весни пробуду. А весною, як не буде мені якої ради з тими поганими столицями, то чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше, як Бог поможе. Дожидаю Овсянникова с чемоданом, а то б я вже давно виїхав. Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна], /165/ поцелуй її за мене. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном і тепер цілує вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспіра, цур йому, який дорогий! Поцілуй за мене Семена та й прощай, мій друже єдиний. Посилаю тобі оцю недавно спечену штуку, для того і пишу мало, щоб паперу більше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мій:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

I

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма...

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли. У нас нема

Зерна неправди за собою...

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже щирий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

II

МУЗА

І ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла;

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла., і я...

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

І всюди, зоренько моя,

Ти не марніла, ти сіяла.

В степу безлюднім, в чужині,

В далекій неволі,

Ти в кайданах пишалася,

Як квіточка в полі.

Із казарми смердячої

Чистою, святою

Вилетіла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспівала,

Моя сизокрила...

Мов живущою водою

Душу окропила...

І я живу. І надо мною

Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим!

Моя ти доле молодая!

Моя порадонько святая,

Не покидай мене! Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною. І учи,

Учи нескверними устами

Хвалити правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру... Моя святая!

Святая мати! Положи

Свого ти сина в домовину...

І хоть єдиную сльозину

З очей безсмертних покажи.

III

СЛАВА

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в чорта забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила,

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля?

Пригорнись лишень до мене

Та витнемо з лиха,

Обіймемось гарнесенько

Та любо, та тихо

Пожартуєм, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Бо я таки й досі

Бахурую коло тебе,

Ти хоча й пишалась..

І з п’яними королями

По шинках шаталась,

І курвила з Миколою

У Севастополі..

Та мені про те байдуже.

Мені, моя доле,

Хоч на себе надивитись

Дай, і пригорнутись

Під крилом твоїм, і любо

З дороги заснути.

1858,

9 февраля.

Марко Вовчок — це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.