До м. М. Лазаревського

8 жовтня 1857. Нижній Новгород

8 октября.

Н. Новгород.

Друже мій єдиний! 19 сентября прибыл я в Нижний Новгород и только сегодня, слава Богу, собрался с силою написать тебе о случившемся со мною. Никто больше, как черт, враг добрых наших помышлений, перешел мне дорогу в Питер. Новопетровский комендант по моей просьбе выдал мне пропуск прямо в Пе/138/тербург, а командир баталиона, мой ближайший начальник, обиделся распоряжением Ираклия Александровича и уведомил нижегородского полицеймейстера, чтобы меня задержать и прислать в г. Уральск для получения указа об отставке с какими-то ограничениями. Я занедужав. Спасибо, найшлися здесь добрые люди, которые приютили меня и через посредство которых написано в Оренбург обо мне Катенину, чтобы он объяснил мое отвратительное положение.

Писал я графу Ф. П. Толстому из Новопетровского укрепления, что я отправляю[сь] через Оренбург. Но после упросил Ираклия Александровича отпустить меня через Астрахань. О случившемся здесь со мною я теперь не пишу ему, а прошу тебе, друже мій єдиний! посети ты графиню Настасию Ивановну Толстую, это тебя нисколько не окомпрометирует, расскажи ей о моем гнусном положении, а главное, благодари ее от меня за ее святое о мне ходатайство, а также и добрейшего графа Ф[едора] Петровича. Друже мій єдиний! Во имя глубокой моей любви к тебе не откажи мне в этой великой просьбе.

Не знаю, как долго продлится мое сидение в Н. Новегороде, думаю, что я не скоро вырвуся. Пришли мне сколько-нибудь денег, я почти не одет, а следовательно, не могу показаться в люди и начать работу за деньги. Если получил ты письма от Кухаренка и от Залецкого, то перешли мне. От Залецкого должны быть и деньги, не знаю только, как велики.

Прощай, мій друже єдиний! Поцілуй Семена і Марковича і не забувай искреннего твоего

Т. Шевченка.

В другий раз буду тобі писать білше, а тепер нездужаю. Адресуй свое письмо в Нижний Новгород его высокоблагородию Павлу Абрамовичу Овсянникову, в контору пароходства «Меркурий».

До м. М. Лазаревського

18 — 19 жовтня 1857. Нижній Новгород

19 октября.

Нижний Новгород.

Мій друже любий, мій єдиний! Сегодня, 18 октября, получив я твоє братнє-сердечное письмо. Спасибі тобі, моє серце! Ти пишеш, що Усков уже писав тобі о якімсь там недоразумении. Чом же він, дурень, не написав, яке там именно недоразумение? І тут його ніхто не знає. Я і сам не знаю, яке там те прокляте недоразумение. В Оренбург уже давно писано із Нижнего, але із Оренбурга ще нема нічого. І я і сам не знаю, що ще зо мною буде. А тим часом живу собі добре і весело отут меж добрими людьми. Овсянников, здешний архитектор, благородний, добрий і розум/139/ний чоловік, а до всього того ще і земляк наш конотопський. Мені тут добре з ним. Шкода тілько, що морози настали, не можна нічого рисовать с натуры, а то було б і геть-то весело.

Спасибі тобі, друже мій єдиний, що ти побачився з графинею Н[астасією] І[ванівною]. Не знаю, чи получила вона моє «Киргизя» от Сігізмонда? І чи получив граф Ф[едір] П[етрович] моє письмо из Новопетровска? Як будеш у неї, то спитай, будь ласкав, і мені напиши. Письмо тепер до графа писать не буду. Треба дождаться, що там мені напишуть із Оренбурга. Я просив Герна написать мені. А ти, як получиш моє письмо, то піди до графа Ф[едора] П[етровича] і подякуй його од мене за его доброе, человеколюбивое участие, которым я радостно воспользуюсь, як прийдеться мені до скруту.

Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. Чому ти не оженишся? Чи ми вже з тобою разом поженимось? Не швидко, я думаю, це лихо скрутиться.

Що там робить Куліш? І де тепер його жіночка? Як побачиш її, то і її чмокни разів зо три за мене. А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». Тут есть одна книжная лавка, та і в тій тілько букварі продаються. А як буде посилать вторий том, то нехай і первий прикине, бо я первий том «З[аписок] о Ю[жной] Р[уси]» подарував нашим киевским землякам в Астрахани. Поцілуй же його та попроси, нехай мені вишле свої любії «Записки о Ю[жной] Руси», а я йому за те не пришлю, а, дасть Бог, сам привезу гостин[ця] из самой киргизской степи.

Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?

Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.

Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?

Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.

Т. Шевченко

Як побачишся з графинею Н[астасією] І[ванівною], то спитайся, чи був у неї Сапожников, з которим я плив из Астрахани в Нижній. /140/