До м. В. Максимович

25 березня 1859. С.-Петербург

25 марта 1859.

Сьогодня був я у Александры Михайловны. Вона мені показувала ваше последнее письмо до неї. Спасибі вам, моє серденько, що ви мене згадуєте і не забуваєте моєї просьби. Спасибі вам ще раз і ще раз. Як Бог поможе мені до мая місяця кончить мої діла з цензурою, то насиплю повну кишеню грошей та й чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так сталося, як гадається. Та вже нехай як буде, так і буде, а я хоч без грошей придибаю-таки до вас сим літом, та як Бог та ви поможете, то, може, й одружуся. Якби-то так сталося, дуже добре було б. Аж страх обісіло вже мені бурлакувати. На сей раз посилаю вам свій портрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається. Оставайтеся здорові, нехай вам Бог помага на все добре. Згадуйте інколи искреннего вашого Т. Шевченка.

Передайте моїй будущій молодій княгині оцю невеличку і не весільну пісеньку:

Якби мені черевики,

То пішла б я на музики...

Горенько моє!

Черевиків немає,

А музика грає, грає,

Жалю́ завдає!

Ой піду я боса полем,

Пошукаю свою долю:

Доленько моя!

Глянь на мене, чорнобриву,

Моя доле неправдива,

Безталанна я!

Дівчаточка на музиках

У червоних черевиках —

Я світом нужý...

Без розкоші, без любові

Зношу свої чорні брови —

У наймах зношу!..

От вам і друга невеличка:

Якби мені, мамо, намисто,

То пішла б я завтра на місто;

А на місті, мамо, на місті

Грає, мамо, музика троїста,

А дівчата з парубками

Лицяються... Мамо! Мамо!

Безталанна я!

Ой піду я Богу помолюся,

Та піду я у найми наймуся,

Та куплю я, мамо, черевики,

Та найму я троїсті музики:

Нехай люди не здивують,

Як я, мамо, потанцюю...

Доленько моя!

Не дай мені вік дівувати,

Коси мої плести, заплітати,

Бровенята дома зносити,

В самотині віку дожити.

А поки я заробляю,

Чорні брови полиняють.

Безталанна я!

Поздоровляю вас з святим Великоднем!

Фотограф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивоусий, то вона, сердешна, і так злякається.

Як буде ласка написать до мене, то напишіть усе гарненько і дрібненько, та й адресуйте в С.-Петербург, в Академию художеств, такому-то, цебто мені.

До н. Б. Суханової

4 травня 1859. С.-Петербург

4 мая.

И вчера не мог и сегодня не могу насладиться вашим лицезрением, всемилейшая Наталия Борисовна. В субботу вечером, непременно, буду вас лично благодарить за фотографии, которые вы вручите сегодня вручителю сей неуклюжей и притом лаконической записки.

Искренний ваш Т. Шевченко

На звороті:

Высокоблагородной Наталии Борисовне Сухановой.

В Большой Конюшенной. Дом Мятлевой.

До м. В. Максимович

10 травня 1859. С.-Петербург

1859.

10 мая.

Воистину Христос воскресе!

Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щиреє, ласкавеє письмо. В той самий день, як я получив його, заходився клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. Перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. Доки вони будуть згнущатись надо мною? Я не знаю, що мені робить і що почать. Утікти хіба нищечком до вас та, одружившися, у вас і заховаться. Зда/182/ється, що я так і зроблю. До 15 мая ждатиму паспорта, а там що буде, то нехай те й буде. А поки що буде, посилаю вам свій портрет, тілько, будьте ласкаві, не показуйте портрет дівчатам, а то вони злякаються, подумають, що я гайдамацький батько, та ні одна й заміж не піде за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушника дбала та щоб на своєму огороді гарбузів не сажала. Так що ж, позичить, як на своєму не посадить. О! бодай так[о]ї сусіди одцурались!

Оставайтеся здорові, мій любий, мій єдиний друже! В маї або в іюні побачимось, а поки що де набачите, що гарбузи посажені, то так з коренем і виривайте.

Искренний ваш Т. Шевченко