До м. М. Лазаревського

30 червня 1857. Новопетровське укріплення

Мой искренний друже!

Получивши это последнее от меня письмо из Новопетровского укрепления, сделай для меня величайшее одолжение, а для многоуважаемого мною Ираклия Александровича еще большее, побывай ты с человеком, практически и хорошо знающим фотографическое дело, побывай с таким человеком у г. Чернягина по означенному адресу. И выберите, по крайней мере освидетельствуйте, выписываемую И[раклием] А[лександровичем] камеру для фотографии с прибором, в особенности обратите внимание на объективы Фогтленгера. Деньги ему, г. Чернягину, посылаются с этой же почтою. В случае же недостачи этой суммы, заплати свои деньги, которые ты с глубочайшей благодарностью получишь от искреннего твоего

Т. Шевченка.

P. S. Полковник Киреевский, о котором я просил тебя и Марковича, оказался подлой, ни на что не годной тряпкой. Я беру уполномочие от И[раклия] А[лександровича] выжать из этой тряпки всосанные ею 350 рублей. /133/

Ираклий Александрович (щоб його лихо не знало) великий мені приятель. То ви вже, други, брати мої любії, зробіть, що він там пише, зробіть для його і для мене. Він мене п’ятий рік годує і напуває.

Як побачиш Куліша, то поцілуй його і скажи йому, що я його «Записки о Южной Руси» послав на Чорноморію. Що там скажуть?

Пришли мені Метлинського, він недорого коштує.

P. S. Маркович написав мені свій адрес, та чортзна-який: в Почтамтской, в доме Логинова, а на конверті написано вже другою рукою: в доме полковника Поссе. То я тепер не знаю, що й робить? Найди його, мій друже єдиний, того неаккуратного Марковича, поскуби його за чуб або за ухо, а потім скажи йому, щоб адрес писав добре и по прилагаемой при сем записке исполнил аккуратно. А то битиму, як приїду! А якщо можна, то й ти йому поможи в сій роботі. Мені це треба.

Скажи Марковичу, щоб писав [?] по-руському.

До м. М. Лазаревського

1 липня 1857. Новопетровське укріплення

1 июля

Мій друже єдиний.

Письмо твоє і 75 р[у]б[лів] грішми, од 2 мая, получив я 3 іюня. Спасибі тобі, друже мій єдиний. Прочитавши твоє письмо, я перелицював свою дорогу в столицю. Чорноморію оставив до другого разу, а вдарив просто через Астрахань Волгою до Нижнього, а потім через Москву і до тебе, мій друже милий, мій єдиний. Перелицевавши шлях-дорогу, я того ж дня упакував свою мізерію, книги тощо, купив полог од комарів волжских, зшив із шести листов паперу тетрадь для подорожнього журнала і сів над морем ждать погоди, та й досі жду, мій друже єдиний. І Бог його святий знає, коли я дождуся тієї доброї погоди? Полог вже у мене вкрали, тетрадь, що приготовив для дороги, всю до листочка списав местными впечатлениями, а из Оренбурга ни слуху ни духу. Я не знаю, що той Ладиженський там робить. Шкода, що ти й просив його. Почта із Оренбурга і Уральська получится тут не раньше 15 июля, і якщо принесе мені свободу, то на другий же день покину оце смердяче укрепление і, дасть Бог, в половині августа буду ціловать тебе, мій єдиний друже. О Боже, якби-то так сталося! Молю милосердого Бога, щоб оце було посліднє письмо до тебе із цього проклятого укрепления. І ти не пиши вже до мене сюда. Як побачишся з Марковичем, то поклонися йому од мене і скажи, нехай не турбується, не шукає того поганого полковника Киреевского, я сам його /134/ найду, як приїду. А тебе ще раз прошу, найди чоловічка, добре знающого фотографію, та вибери у Чернягина камеру для Ираклия Александровича, він тобі велике спасибі скаже.

Як буду виїзжать із цього поганого укрепления, то напишу тобі, куди я поїду, може ще потребують в Оренбург, сохрани Боже. Прощай, мій добрий, мій єдиний! Пароход пари розводить. Поцілуй Федора і Семена.