108. Провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру.

Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які призначаються, продовжуються, змінюються і припиняються тільки в судовому порядку, встановленому кримінальним, кримінально-процесуальним і кримінально-виконавчим законодавством, та тягнуть за собою певні обмеження і втрати для осіб, щодо яких вони застосовуються, незалежно від їх бажання і волі.

Підстави до застосування:

1) факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом;

2) встановлення в передбаченому законом порядку, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані: а) неосудності; б) обмеженої осудності; в) осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 3 ст. 19 ККУ);

3) суспільна небезпека даної особи (тобто до осіб, які хоча й вчинили суспільно небезпечне діяння в стані розладу психіки, але їх наступний психічний стан не зв’язаний із можливістю заподіяння іншої істотної шкоди або з небезпекою для себе чи інших осіб – їх призначення не допускається).

Мета: 1) обов’язкове лікування осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння і вказаних в ст. 93 ККУ – тобто застосування до психічно хворого необхідних лікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів терапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо); 2) запобігання вчиненню ними інших суспільно небезпечних діянь – полягає в такому впливі примусового лікування на особу, яка страждає на психічну хворобу, що позбавляє можливості знову вчиняти такі дії.

Види (ст. 94 ККУ містить вичерпний перелік)

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Категорії осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру (ст. 416 КПКУ, ст. 93 ККУ)

1) які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок: а) хронічного психічного захворювання; б) тимчасового розладу психічної діяльності; в) недоумства; г) іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 ККУ);

2) які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані обмеженої осудності, тобто якщо вони під час вчинення злочину, через наявний у них психічний розлад, не були здатні повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ст. 20 ККУ);

3) які вчинили злочин в стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 3 ст. 19 ККУ);

Примусові заходи медичного характеру до даних осіб застосовуються замість кримінального покарання

4) До осіб, які визнані винними у вчинені злочину і потребують лікування від алкоголізму чи наркоманії, а також до осіб, які потребують лікування психічних розладів, що не виключають осудності і кримінальної відповідальності – особливий порядок провадження в кримінальних справах про застосування примусових заходів медичного характеру не поширюється.

Вказаним особам призначити примусовий захід медичного характеру суд може при постановленні вироку поряд з кримінальним покаранням

Згідно ст. 411-1 (Порядок застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення) КПКУ:

Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбувають покарання в установі виконання покарань, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до ст. 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації установи виконання покарань на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркомани, призначеного відповідно до ст. 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження установи виконання покарань або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Суддя розглядає зазначені в цій ст. питання з участю прокурора, представника адміністрації установи виконання покарань або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.

Після доповіді судді заслуховуються пояснення осіб, викликаних в судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.

На постанову суду з питань, визначених у цій ст., протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.