3. Закінчення судового слідства:

– опитування головуючим учасників судового розгляду з питання, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме;

– розгляд і вирішення клопотань в порядку, передбаченому ст. 296 КПКУ, про що виносить ухвалу, а суддя – постанову. Ухвала (постанова) виноситься по кожному клопотанню в порядку, передбаченому ст. 273 КПКУ.

– оголошення про закінчення судового слідство (ст. 317 КПКУ) і перехід до судових дебатів.

Частина 4 ст. 299 КПКУ передбачає особливий порядок прийняття судового рішення – скорочений судовий розгляд.

Так, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Такий скорочений порядок розгляду справи в суді першої інстанції має своєю метою спрощення судового розгляду в інтересах забезпечення більш швидкого здійснення правосуддя, зменшення судових витрат та ефективного забезпечення інтересів учасників процесу, перш за все обвинуваченого та потерпілого, які заінтересовані в тому, щоб їх права та законні інтереси були реалізовані судом без затримок.

Використання скороченого порядку передбачає: а) відмову від провадження низки обов’язкових у загальному порядку процесуальних дій, перш за все від дослідження доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення; б) констатацію причетності підсудного до вчинення злочину; в) згоду підсудного та інших учасників судового розгляду на застосування такого порядку; г) неможливість оскарження вироку через невідповідність викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи.

88. Судові дебати. Їх сутність і значення. Учасники судових дебатів. Обвинувальна промова прокурора. Промова захисника. Їх структура і зміст.

Судові дебати – це самостійна частина судового розгляду, яка складається з промов прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного (виступають саме в такій послідовності), в яких вони, з власної точки зору, підводять підсумки судового слідства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, висуваючи і обґрунтовуючи положення, що складають, на їх думку, зміст майбутнього кінцевого рішення у даній кримінальній справі.

Значення:

1) в них знаходять свій найбільший прояв начала змагальності та рівноправності сторін у кримінальному процесі;

2) мають важливе значення для винесення справедливого судового рішення за результатами судового розгляду, так як суд одержує можливість вислухати викладену в сконцентрованому вигляді позицію кожної із сторін, що змагається, їх підсумковий спір, в якому повинна родитися істина;

3) мають великий виховний вплив на громадян, які присутні в судовому засіданні;

4) кожному з учасників судових дебатів стає зрозумілішою позиція іншого, з’ясовуються сильні та слабкі сторони наведеної аргументації.

Особливості:

1) Участь прокурора, захисника, представників потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача в судових дебатах є обов’язковою, якщо вони беруть участь в справі, оскільки вони представляють у справі не себе, а відповідно державу, підсудного, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Всі інші, визначенні законом учасники судових дебатів, можуть відмовитися від проголошення промови.

2) Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додаткового досліджених обставин (ч. З ст. 318 КПКУЇ.

3) Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПКУ).

4) Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. При цьому право останньої репліки належить підсудному.

Коло питань, які аналізуються в промовах (обов’язково в промовах прокурора та захисника):

– суспільна небезпечність вчиненого злочину;

– фактичні обставини справи;

– аналіз і оцінка зібраних і досліджених у справі доказів;

– кваліфікація (юридична оцінка) діяння підсудного за статтями ККУ;

– ооставини, які пом’якшують та обтяжують відповідальність;

– характеристика особи підсудного і потерпілого;

– причини і умови, які сприяли вчиненню злочину;

– висновок з пропозицією учасника судових дебатів або про визнання підсудного винним (невинним), про кваліфікацію злочину, про вид і розмір покарання або про звільнення від покарання, або про виправдання підсудного, про долю цивільного позову, а також по інших питаннях, що випливають зі справи

Зміст і побудова обвинувальної промови

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює ті остаточні й кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності. Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення у суді.

Відповідно до ст. 264 КПКУ прокурор підтри-ї мує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обгрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою прокурора.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПКУ поклав на прокурора, то у своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПКУ:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і до якої ст. кримінального закону він може бути підведений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

10) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12) чи є необхідним застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

Такі питання вирішуються судом при постановленні вироку.

До цих питань прокурор повинен додати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, особистими рисами прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

У ст. 266 КПКУ зазначено, що «захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом’якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання». Таким чином вже у самій нормі закону достатньо повно окреслене коло питань, що повинні бути проаналізовані захисником у своїй промові в ході судових дебатів.

Будь-яка захисна промова обов’язково повинна містити такі складові частини: вступ; встановлення фактичних обставин справи, аналіз та оцінка доказів; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підзахисного; міркування про цивільний позов та про міру покарання; заключна частина.

Суттєвим моментом, що визначає, побудову захисної промови, манеру її проголошення та загальну поведінку захисника, є якісна характеристика судової аудиторії, перед якою саме і проголошується промова у судових дебатах. Якщо справа розглядається професійним суддею, більш прийнятним буде побудувати промову на чітко визначених фактах, юридичній оцінці події, зверненню до законних та підзаконних актів, узагальнень судової практики. У випадку розгляду справи за участю народних засідателів, а особливо, судом присяжних, захисникові не обійтись без викладення позиції захисту простою, доступною мовою без переобтяження її юридичними термінами та оборотами. В такому разі захисник повинен більше уваги приділити аналізу причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, дослідженню характеристики підзахисного та його особистісних рис, обставин, що пом’якшують вину підсудного. Таким чином, судова промова захисника – це логічно завершений творчий продукт, що містить арґументаційно виважену, юридично обґрунтовану та емоційно підкріплену позицію захисту. Ступінь переконливості захисної промови залежить не тільки від її змісту та побудови, а й від форми її проголошення, особистісних якостей захисника та судової аудиторії, що сприймає цей виступ.