18.3. Шляхи і способи вирішення політичних конфліктів

У сучасній політичній науці важлива увага приділяється пошуку форм і способів контролю за протіканням конфліктів, виробленню ефективних технологій їхнього вирішення. Примирення учасників різних сторін конфлікту може носити характер часткового або повного врегулювання, що супроводжується зміною поведінки одного або кількох учасників конфлікту зі збереженням предмета спірних відносин, або повного вирішення конфлікту. При цьому в окремих випадках він може вирішитися сам по собі, без спроб його свідомого регулювання, наприклад, через втрату актуальності предмета суперечки, втоми політичних суб'єктів. Це залежить від стадії розвитку політичного конфлікту.

Які основні шляхи, методи і способи вирішення політичних конфліктів? Методами розв'язання конфліктів є: метод уникнення конфлікту, метод підміни конфлікту, метод конфронтації, метод відкладення (тимчасова поступка), метод консенсусу сторін на основі зближення позицій через посередника, метод третейського арбітражу, метод переговорів. У світовій політичній практиці склалося два основних шляхи вирішення політичних конфліктів -мирний і військовий. У ході мирного врегулювання конфліктів використовуються переговори, суд, шантаж та інші способи. Найбільш цивілізованим способом вирішення конфліктів є переговори, діалог. Однак переговори можуть бути як способом врегулювання, так і способом загострення політичних конфліктів. Важливою умовою успішного ведення переговорів є готовність усіх суб'єктів конфлікту зрозуміти один одного і досягти компромісу. Якщо ж вони свідомо не мають наміру йти на поступки, то ведення переговорів у таких умовах частіше всього втрачає зміст, а іноді приводить до зміцнення позицій однієї сторони, що ніяким чином не сприяє вирішенню конфлікту. Переговори - це один зі шляхів вирішення конфліктів.

Для ведення переговорів часто використовується посередник, у ролі якого може виступити як одна людина, так і група осіб. Посередник переговорів повинний володіти рядом специфічних соціально-психологічних якостей, і найважливіше - високими інтелектуальними здібностями, толерантністю, щирістю, винахідливістю, силою волі і неупередженістю.

У ході переговорів посередник виконує, принаймні три функції: 1) комунікативну, 2) дослідницьку, 3) організаційну. За допомогою комунікативної функції посередник підтримує зв'язок між учасниками конфлікту, спонукає їх до спілкування

і діалогу.

Дослідницька функція висувається на перший план на попередній стадії вирішення конфлікту. Посередник аналізує стан конфліктної ситуації, визначає її причини і ступінь гостроти. Він проектує варіанти вирішення конфлікту, прогнозує хід і результати переговорів.

Реалізація організаційної функції припускає здійснення посередником наступних видів робіт: організацію зборів, нарад, обговорення спірних питань за участю зацікавлених сторін і експертів; використання накопиченого досвіду вирішення подібних конфліктів як способу досягнення угоди; розподіл функцій серед помічників; організацію інтелектуальних видів діяльності для вирішенням проблем.

Другий шлях вирішення політичних конфліктів - військовий. Це збройний конфлікт між двома або великою кількістю ворожих груп, що беруть участь у політичному процесі. У ході свого історичного розвитку політичні системи, як правило, супроводжуються війнами, як зовнішніми, так і громадянськими. Політичний стан нашої планети в останнє сторіччя визначався в значній мірі військовими подіями, такими як: дві світові війни, антиколоніальні війни, громадянські війни. В даний час продовжує існувати загроза ядерної війни.

Всі політичні системи для ведення війни створюють спеціальні органи, орієнтовані як проти зовнішніх ворогів, так і проти внутрішніх груп, що намагаються скинути правлячі політичні еліти. Ці органи, утворюють найважливіший інститут державної влади. Вони час від часу використовуються, особливо при авторитарних і тоталітарних політичних режимах, для зміцнення власного становища і придушення своїх опонентів.

Війна - це крайня форма прояву як внутрішніх, так і зовнішніх політичних конфліктів. її початок свідчить про те, що конфліктуючі групи не бачать іншого способу усунення своїх розбіжностей, крім збройного насильства. Коли діалог і переговори не дають потрібного результату, а на карту ставляться Життєво важливі національні інтереси, тоді учасники політичного конфлікту прибігають до грубого і масового насильства по відношенню один до одного. У ході війни вони намагаються домогтися того, чого не змогли досягти під час переговорів. Кожна з конфліктуючих груп прагне нав'язати супротивнику свою волю, підпорядкувавши певним політичним цілям, для чого наносить воєнні удари по його людському і матеріальному потенціалу.

Війна, незалежно від тих причин, якими войовничі конфліктуючі сили її виправдують, об'єктивно являє собою втрату величезних фінансових ресурсів і людських життів. Зрозуміло, що, будучи використаними у військовій сфері, витрачені ресурси знижують задоволення матеріальних потреб різних груп суспільства. Це може привести до конфлікту внутрішньополітичної системи даної держави. В остаточному підсумку ведення війни негативно позначається на житті всього народу, економічному, соціальному і духовному потенціалі суспільства в цілому.

Війна - це небезпечний і безперспективний спосіб вирішення політичних конфліктів, навіть якщо вона приводить до перемоги. Зовнішнє воєнне насильство може перерости у внутрішньополітичне насильство у формі політичних репресій, терору, що ведуть до геноциду власного народу. Політична система, заснована на фізичному насильстві і примусі, як свідчить суспільно історична практика, рано або пізно руйнується. А наслідки насильницьких систем виявляються трагічними не тільки для безпосередніх учасників політичного конфлікту, що переріс у війну, але і для народу.

В даний час ще немає достатніх підстав вірити в остаточне запобігання війни як способу вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів політичних систем. Водночас, у деякому відношенні політична ситуація в окремих країнах і в цілому на світовій арені змінюється усе ж на користь переговорних миротворчих процесів. Ядерна зброя, що загрожує знищенню всього людства, привела до певної "рівноваги" політичного протистояння великих ядерних держав. Вперше за свій багатовіковий історичний шлях, відзначений бурхливим розвитком науки і технології, людство зіштовхнулося з реальною небезпекою самознищення. І не розуміти цього може тільки авантюрист або просто політичний безумець.