16.1. Генезис ідей політичного злітизму

Проблема політичних еліт в останні роки в посттоталітарних суспільствах набула особливої політичної і наукової актуальності. Це зв'язано насамперед із затвердженням у цих суспільствах політичного плюралізму, змагальності і конкуренції в галузі політичних відносин. У цих умовах виявлення справді "елітних" політиків і висування їх на політичну арену диктується насущною потребою прогресивного розвитку суспільства. У колишньому Радянському Союзі, як відомо, проблема політичної еліти розглядалася як "псевдонаукова" і "буржуазно-тенденційна". Соціалістична концепція в принципі виключала наявність у суспільстві особливої" групи людей, що професійно займаються управлінням. Тому в радянському суспільствознавстві ця важлива в теоретичному і практичному відношенні проблема не одержала належної наукової розробки.

Термін "еліта" французького походження (elite) і означає буквально "краще", "добірне", "обране". У політичній літературі поняття "політична еліта" частіше усього вживається в двох значеннях. Перше з них відбиває приналежність того або іншого індивіда до правлячої групи, що здійснює управлінські функції в суспільстві. У цьому значенні поняття "політична еліта" збігається з такими поняттями, як "керівник", "бюрократ", "державний службовець" та ін. В іншому значенні словосполучення "політична еліта" означає сукупність осіб, що виділяються з політичного середовища на основі більш високого ступеня розвиненості окремих політичних якостей. Наприклад, більш високого, порівняно зі своїми соратниками, рівня політичної свідомості і політичної культури, результативності політичної діяльності, більш помітного політичного впливу на електорат та ін.

Ідеї політичного злітизму виникли в глибокій старожитності. Ще в часи розкладання родоплемінного ладу з'являються погляди, що розділяють суспільство на вищих і нижчих, шляхетних і чернь, аристократію і простий люд. Ці ідеї одержують обування У творчості Конфуція, Платона, Макіавеллі, Карлейля, Ніцше й >н. Наприкінці XIX - початку XX ст. з'являються перші концепції ЗДіт. Вони пов'язані насамперед з іменами італійських політологів ОДьфредо Парето (1848-1923), Гаетано Москі (1858-1941) і німецького дослідника Роберта Міхельса (1876-1936).

Моска в праці "Основи політичної науки" (1896) спробував довести неминучий розподіл суспільства на дві нерівні за соціальним станом і роллю групи - клас керуючих і клас керованих. Перший, завжди відносно нечисленний, здійснює всі політичні функції, монополізує владу і користується властивими йому перевагами, у той час як другий, більш численний, управляється першим і поставляє йому матеріальні засоби, необхідні для забезпечення життєздатності всього політичного організму.

Моска вважав, що найважливішим критерієм входження в політичну еліту є здатність керувати іншими людьми, тобто організаторські можливості, а також матеріальна, моральна та інтелектуальна перевага окремих індивідів. Хоча в цілому політична еліта має такі якості, однак не усі її представники володіють більш високою, порівняно з іншою частиною населення, можливістю ефективного управління.

Моска називав групу пануючих і керуючих осіб політичним класом. У розвитку цього класу існують дві тенденції: аристократична і демократична. Перша з них виявляється в прагненні політичного класу залишитися таким довічно якщо не юридично, то фактично. Переважання аристократичної тенденції призводить до замкненості панівного класу, до його виродження, розпаду і, як наслідок цього, до стагнації і деформування суспільства.

Друга демократична тенденція виражається в постійному поповненні політичного класу кращими представниками всіх соціальних груп суспільства. Такий порядок формування політичної еліти запобігає її деформації, робить її здатною до ефективного управління всіма сферами громадського життя.

Інший італійський мислитель Парето, як і Моска, виходив із того, що будь-яке суспільство є неоднорідним та індивіди розрізняються між собою фізично, морально й інтелектуально. Сукупність індивідів, чия діяльність у тій або іншій сфері відрізняється ефективністю, більш високими результатами й утворює еліту.

Парето поділяє еліту на правлячу, що прямо або опосередковано бере участь в управлінні, і та, що не править, яку він називає контрелітою. До останньої він відносить людей, що володіють характерними для еліти якостями, але які не мають доступу до управління через різного роду перешкоди, що існують у суспільстві для нижчих верств.

Парето виділив два головних типи політичних еліт, що існують практично у кожному суспільстві. Перший тип - "леви". Це жорсткі і рішучі правителі, у діяльності яких переважають силові методи. Другий тип еліт - "лисиці". Це гнучкі та хитрі керівники, що використовують переважно "м'які" методи управдіння: переговори, поступки, лестощі, переконання. Розвиток суспільства відбувається за допомогою періодичної зміни, циркуляції цих типів політичних еліт - "левів" і "лисиць".

Німецький політолог Міхельс, сприйнявши багато ідей політичного злітизму Моски та Парето, зробив свій внесок у розвиток теорії політичних еліт. Він досліджував соціальні організаційні структури, що неминуче породжують елітарність суспільства і приводять управляючу верству до відриву від мас. Міхельс сформулював "залізний закон олігархічних тенденцій". Його суть полягає в тому, що виникнення в ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти. Оскільки управління цими структурами не може здійснюватися всіма членами суспільства, із суспільства виділяється політична еліта, що поступово виходить з-під контролю інших громадян, відривається від них і підкоряє політику власним інтересам. Рядові ж члени суспільства недостатньо компетентні, пасивні і виявляють байдужість до повсякденного політичного життя. З дії "закону олігархічних тенденцій" Міхельс зробив песимістичні висновки щодо особистої участі народу в управлінні суспільством і можливості демократії взагалі.

В останні десятиліття з'явилося багато нових елітарних концепцій. Серед них виділяються ціннісні теорії еліт, теорії демократичного елітизму, концепції плюралізму еліт, ліволіберальні та інші елітні теорії (Й.Шумпетер, К.Ман-гейм, Э.Голътманн, Р.Міллс, П.Шаран, Г.К.Ашин та ін.). Не маючи можливості в рамках загального курсу політології докладно розглядати всі ці теорії, спробуємо позначити тільки їх найбільше загальні положення, що розкривають сутність даного феномена.

По-перше, у цих теоріях політична еліта представляється як складова меншість суспільства, внутрішньо диференційована сукупність осіб, що володіють високою професійною компетентністю, що відповідають моральним якостям, підготовленістю до виконання управлінських функцій на різних рівнях Функціонування політичної системи. Політична еліта істотно впливає на політичний процес і реалізує політичні рішення, що можуть мати як позитивні, так і негативні соціальні наслідки.

По-друге, приналежність до еліти визначається володінням Щдивідами високими можливостями й особо значимими показниками їхньої діяльності для всього суспільства. Еліта - це співробітництво осіб, що піклуються насамперед про загальне благо а не про задоволення тільки своїх егоїстичних інтересів. Еліта має високі соціально значимі психологічні і соціальні, Придбані внаслідок виховання й освіти, якості.

По-третє, елітарність - найважливіша умова ефективного функціонування будь-якого суспільства. Вона заснована на природному поділі управлінської і виконавчої праці, закономірно випливає з нерівності природних можливостей індивідів. Оскільки люди не рівні фізично, інтелектуально по своїй життєвій енергії й активності, то вони мають різні результати своєї діяльності і не однаковий соціальний статус. Все це не суперечить демократії і соціальній рівності. Останні повинні розумітися як наявність у суспільстві рівних умов для реалізації творчого потенціалу кожної людини.

По-четверте, взаємовідносини між політичною елітою та іншими громадянами суспільства характеризуються не стільки пануванням і підпорядкуванням, скільки управлінськими відносинами, що будуються на згоді, взаємоповазі та авторитеті влади. Реальна демократія припускає як конкуренцію між членами еліти за довіру виборців, так і широку участь останніх у формуванні політичних еліт. Демократія тягне за собою антие-літистську тенденцію, але не вимагає повної рівності еліт і мас (К.Мангейм).

Правляча еліта виконує цілий ряд функцій: з'ясування інтересів різних соціальних груп; формування політичних ідеологій, доктрин, програм; створоення механізмів реалізації політичних програм.