13. Поняття політики. Політика як суспільне явище

В книзі Леслі А.Пала, професора державної політики та управління Карлтонського університету в Отаві, Канада, «Аналіз державної політики» говориться: «Сьогодні майже неможливо читати газети або дивитися телебачення й не помітити урядової «політики». Ми дізнаємося про економічну політику, соціальну політику, природоохоронну політику, про спроби змінити політику, переглянути політику, оновити політику, підірвати політику та наглядати за політикою. Корпорації ведуть мову про політику компаній, бюрократи посилаються на нормальну політику, і навіть окремі особи іноді мають політичні погляди на певні проблеми. Світ переповнений політикою».

Ще раніше, в 1919 році великий німецький вчений Макс Вебер в своїй роботі «Політика як покликання і професія» на питання «Що ми розуміємо під політикою? – відповідає: «Значення цього поняття надзвичайно широке і охоплює всі види діяльності з самостійного керівництва. Кажуть про валютну політику банків, про дисконтну політику Імперського банку, про політику профспілок під час страйку; можна вести мову про шкільну політику міської чи сільської общини, про політику правління, яке керує корпорацією, врешті решт, навіть, про політику розумної дружини, що прагне управляти чи керувати своїм чоловіком».

Що ж таке політика? Яке сучасне розуміння політики? І чи є однозначне визначення цього складного явища?

Політика – (від грецького рої із – місто – держава і похідне від нього – роіііісоз) все, що пов’язане з містом – (держава, громадянин, управління і т.д.). Існує думка, що цей термін отримав розповсюдження під впливом трактату Арістотеля про державу, правління (урядування) та уряд, який він назвав «Політика». Аж до кінця XIX століття політичне знання традиційно розглядалося як вчення про державу, тобто про владу інституціонального, державного рівня. Однак, розвиток політичної думки і уявлень про державу привів до виділення власне науки про державу як відособленого явища стосовно політичної філософії і політичної науки. Уявлення про політику, як відзначалося в першому і другому питаннях, значно розширилися, а розуміння політики окреслилось як досить складна проблема і стало предметом найрізноманітніших тлумачень.

В даний час їх існує багато. Назвемо деякі з них.

Політика – як відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання.

Політика – як курс, напрямок, на основі якого виробляються і приймаються рішення, заходи по формуванню і виконанню різних завдань. Наприклад, «міжнародна політика уряду», але разом з тим «торгівельна політика фірми».

Політика – як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угрупування) та соціальні групи, ведуть боротьбу за завоювання державної влади. В даному випадку кажуть: «займатись політикою», або, навіть, «триматися подалі від політики».

Політика – як більш широке явище, а саме, як мистецтво управління людьми в суспільстві, організація життя громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру чи, навпаки ведення війни, контроль суспільства і людини. З цього приводу слушним буде зауваження американського соціолога Толкотта Парсонса: «Феномен є політичним настільки, наскільки він зачіпає організацію і мобілізацію ресурсів, які необхідні для досягнення мети конкретного колективу чи спільності. Через те кажуть: «Все – політика’.

Зміст поняття «політика» важко визначити через його багатозначність. Небагато ще знайдеться слів, настільки насищених значеннями. Відзначимо тут, що «двоїстість» взагалі характерна для цього слова в його вживанні й саме вона приховує його можливе значення.

Думка в суспільстві про роль і значення політики і політичної діяльності завжди роздвоювалася:

- політична діяльність може розцінюватись як «благородна справа». Такою її вважав вже Арістотель. У цьому випадку політика – це мистецтво управління суспільством, це миротворча діяльність, спрямована на об’єднання суспільства навколо вищої мети;

- політична діяльність, навпаки, може вважатися «вульгарною справою», бо політика – справа брудна, принизлива, яка зводиться до «непомірного марнолюбства».

В наукових колах оцінка сфери політичної діяльності також не була єдиною:

- згідно з «розмежувальною» тезою, політика – один з різновидів громадської діяльності, що має свої цілі та специфічні правила;

- згідно з «екстенсивною» тезою, політика – явище універсальне, без якого суспільство не може обійтися: «Політика – це все» вибори глави держави, виховання дітей, пісні.

В англійській мові – є два терміни для визначення політики:

1) термін (роіісу) означає «результати дії уряду, тобто програми, рішення, дії владних структур, наприклад, «зовнішня політика США або «культурна політика».

2) термін (роіііісз) означає скоріше «процес», пов’язаний з реалізацією і завоюванням державної влади в окремому суспільстві; наприклад, «політична» стратегія партії або труднощі в «проведенні політики» тим чи іншим урядом.

Згадуванй вище Леслі А. Пал даючи загальне визначення політики пише, що в деяких випадках політика – це синонім позиції або ставлення, в інших – напрям дії, а ще в інших -правило. Спільним,- на його думку, може бути визначення політики як дороговказу для тих хто втілює її в життя, і тих, хто її дотримується... Це «напрям дії або утримання від неї, обрані державними органами для розв’язання певної проблеми або сукупності взаємно пов’язаних проблем.

Формулу політики також можна визначити через її сутність.

Політика – це важливий фактор суспільно-історичного процесу в двох його головних функціях: всезагального організаційного принципу суспільства і як його конкретна регулятивно-контрольна сфера чи система, яка спрямовує життєдіяльність, відносини людей, суспільних груп, класів, страт, націй, народів і країн.

Всім цим тлумаченням властиві або притаманні багато спільних і їх власних недоліків, насамперед, вони не закінчені, не остаточні, і самі потребують подальших визначень і коментарів.

Щоб не заплутатись в труднощах мовного і концептуального підходів, слід розділяти дві сторони політики. При цьому треба пам’ятами, що в основі політики (політичного життя, політичних відносин тощо) лежать інтереси (від лат. Іпіегезі; – має значення, важливо) соціальних груп та окремих індивідів.

В першому випадку політика буде означати сферу суспільного життя, де інтереси як вступають в реальні, уявні чи «символічні» протиріччя, так і співпадають і поєднуються між собою будучи регульовані владою^, яка володіє монополією на законний примус, законне насильство.

Якби в суспільстві, взятому як єдине ціле, не було протиріч і конфліктів між власниками і робітниками, виробниками і споживачами, між заможними (імущими) і незаможними (не імущими), між молодими безробітними і працюючими дорослими, між «білими і синіми комірцями», між містом і селом, між військовими і цивільними і т.д. Якби все це доповнювало одне одного і співпадало, не було б ніякої потреби в такій владі, яка може наказувати з метою здійснення примусу стосовно кого б це не було. Гіпотетично кажучи, тоді б і закон не був би ні перемогою інтересів одних над інтересами інших, ні, навіть, зваженим компромісом, який, правда, завжди когось залишає невдоволеним.

В другому випадку політика – це арена, де в боротьбі за завоювання державної влади чи за безпосередній вплив на неї стикаються індивіди і соціальні групи та їх представники: партії, лоббі, союзи, спілки чи більш-менш організовані і недовго-тривкі соціальні рухи, групи інтересів, тиску.

Політичне життя на цьому рівні визначають і характеризують постійні дискусії, які, як правило, активізуються в зв’язку з виборами, і які обумовлені проблемами суспільства в цілому, але «закодовані» в залежності від специфіки того, хто їх використовує, і від того, як їх використовують. Це, звичайно, проблеми економічного плану, але коли вони виявляються в центрі політичного життя, проходить немов би їх «кодування». В результаті деякі аспекти залишаються в тіні, особливо якщо вони мають якусь специфіку, зате іншим аспектам починають надавати підвищене значення і увагу. Приклад. Немов би має місце нездатність державної влади вирішити якесь завдання, або навпаки, повна нездатність опозиції запропонувати альтернативу. Але в будь-якому випадку вся увага сфокусовується на тих, хто править, на тих, хто приймає рішення.

Політика як вид діяльності може здійснюватися на кількох рівнях. Перший, «нижчий» рівень включає вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі і т.д.), політична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими індивідами (громадянами), але деякі питання можуть вирішуватись місцевими асоціаціями, об’єднаннями, особливо якщо рішення вимагає виходу на більш високий рівень.

Другий, «локальний», регіональний рівень (для України -районний, міський, обласний і т.д.), регіональна політика, вимагає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні найактивніше здійснюється групами і асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону, органами місцевого самоврядування.

Центральне місце в політиці займає третій, національний рівень, який визначається головним чином становищем держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів, національна політика.

І, насамкінець, останній, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні організації і різного роду транснаціональні (міжнародні) організації – ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО і т.д. та транснаціональні корпорації.

Політична діяльність на всіх рівнях має як свої особливості, так і загальні риси. Традиційно, теорія політики основну увагу приділяє вивченню національного рівня, хоча національний рівень лише один серед інших.

Великий німецький вчений Макс Вебер, відповідаючи на питання «Що таке політика?» говорить, що політика означає прагнення до участі у владі, або до здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей або окремими людьми. Хто займається політикою, той прагне до влади. Чому і для чого? Або до влади як засобу, як можливості, що підпорядковані іншим цілям, ідеальним чи егоїстичним, або до влади «власне неї самої, щоб насолоджуватись почуттям престижу, яке вона дає».

Існує велика кількість сфер політики: соціальна, економічна, екологічна, антропологічна, національна, культурно-освітня, аграрна, міжнародна і т.ін. Це і визначає те, що політика сама по собі не є самоціннісною формою людської діяльності, її дії – це найчастіше розв’язання проблем за межами самої себе. Адже політика, як одна з найдинамічніших сфер суспільного життя, тісно взаємодіє з іншими, відчуваючи їх вплив і разом з тим детермінуючи їх функціонування та розвиток.

В запропонованих схемах ви знайдете структуру політики та її основні класифікації.

Суб’єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава. Первинним, системозапочатковуючим суб’єктом політики виступає індивід. Загалом же в політиці можна виділити чотири рівні суб’єктів:

1. Конкретні індивіди. Саме через них найбільш повно і безпосередньо виявляє себе весь спектр політичних подій. Вплив на процеси політичного характеру з боку таких суб’єктів може бути безпосереднім або ж опосередкованим.

2. Органи та ланки політичних організацій. Вони є суб’єктами конкретних політичних рішень та діяльності.

3. Держава з її інституціями, партії, суспільні об’єднання, рухи, фронти та ін., що загалом вибудовують організації великих суспільних груп. Це суб’єкти безпосереднього керівництва та виконання політичної діяльності.

4. Великі суспільні групи, що утворилися на засадах етнічної чи соціально-класової диференціації. Такими суб’єктами політики можуть бути нації, народи, верстви, класи, страти, демографічні групи та ін.

Таким чином у найбільш загальному й універсальному вигляді політика – це особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади. Це відносини, які виникають і існують між групами людей, окремими людьми з приводу влади, насамперед державної влади.

Концепція влади займає головне місце в аналізі політики як виду діяльності.