1. Політичні системи англо-американського типу.

Вони характеризуються вільною політичною культурою,

яка спирається на раціональний розрахунок, терпимість і толерантність громадян і політичної еліти. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип розподілу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову) і чітко визначені їх функції.

2. Континентально-європейські політичні системи.

Це політичні системи, які склались у Франції, Німеччині,

Італії, країнах Скандинавії. Для них характерним є існування та взаємодія елементів старих і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Партії та суспільно-політичні об'єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Представницькі і виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів та процедур.

3. Доіндустріальні політичні системи (або частково індустріальні).

Ці системи характеризуються досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кількості населення до протилежних традицій. Великий вплив має орієнтація населення на лідера, а не на програми уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищує свої повноваження, досить часто бере під контроль законодавчі функції, відверто втручається в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені. І недивно, що в таких країнах характер політичних відносин досить часто призводить до авторитарних форм правління

4. Політичні системи тоталітарного типу.

У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Засоби масової інформації перебувають під контролем держави. У суспільстві, як правило, дозволена діяльність лише однієї партії, яка контролює всі елементи політичної системи, включаючи і державу. Панує ідеологія керуючої партії. Занадто розширені функції репресивних органів. Політична активність носить дозвільний і примусовий характер.

8.3. Політична система України

Вже десять років, як Україна здобула незалежність. Усі ці десять років характеризуються процесом утворення нової політичної системи, який відбувається складно і суперечливо. Йдеться про процес переходу від тоталітарно-авторитарного суспільного устрою до демократичної правової держави, громадянського суспільства. При цьому слід зазначити, що цей перехідний процес виявляється значно довшим, ніж очікували.

Україна завершила перший етап перехідного процесу - проголошення незалежності та набуття атрибутів держави. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути були неспроможні діяти ефективно, а нова політична система, яка покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно.

Водночас вихід з економічної та політичної кризи вимагає якнайшвидшого, рішучого й, безумовно, компетентного запровадження нових систем: економічної - з ринковими відносинами, приватизацією, однаковими умовами функціонування різних форм власності; політичної - з новими політичними відносинами, правовою державою, парламентськими партіями, громадянським суспільством і самоврядуванням; соціальної - зі справедливим розподілом матеріальних і культурних благ, новою організацією праці, ефективним соціальним захистом населення країни. Причому, вводити нові системи необхідно виключно на науковій основі, зі своїми ознаками, законами, категоріями, з набором певних взаємодіючих інститутів, ланок, їх доцільністю, впорядкованістю й самостійністю. Для ефективного виконання цих завдань потрібні висококваліфіковані фахівці, які добре знають загальні закономірності процесів управління й самоврядування, історичний і політичний досвід своєї країни та інших країн. На жаль, таких фахівців в Україні ще мало.

Нинішній етап перехідного процесу відбувається в кризовій ситуації, яка охопила політичну, економічну, соціальну та духовну сфери. Після прийняття нової Конституції України вищі органи законодавчої і виконавчої влади не зуміли уникнути нового протистояння. Зростає політична апатія людей до діяльності владних структур. Негативні процеси спостерігаються і в розвитку економіки України. За роки незалежності Україна втратила майже половину свого промислового і сільськогосподарського потенціалу.

У соціальній сфері спостерігається зростання майнової нерівності, зубожіння переважної частини населення та небаченого зниження життєвого рівня. В умовах економічної нестабільності суспільства масова свідомість шукає винуватців такого стану. Серед них, насамперед, називають ділків тіньової економіки, на другому місці - представники колишньої і нинішньої номенклатури, яких небезпідставно підозрюють у корупції. І, нарешті, у сфері ідеологічній - криза духовності, невпевненість переважної більшості населення в завтрашньому дні, втрата політичних і соціальних орієнтирів, ідеалів. Монополізація владними структурами преси, радіо, телебачення, виникнення заборонених для критики зон, а також обмеженість, збідніння інформаційної сфери.

Головною метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, діючої народної демократії. Для того щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення й адаптації, необхідно, згідно з положенням нової Конституції України, докорінно опрацювати механізм представницької та безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши справді професіональний, кваліфікований парламент. Виконавча влада повинна бути також висококваліфікованою, а її аппарат - невеликим, але здатним ефективно працювати.

У зв'язку з докорінною перебудовою механізму представницької демократії та безпосередньої демократії виникає необхідність удосконалення виборчого законодавства на багатопартійній основі, чіткого визначення процедури виборів Президента, народних Депутатів України, місцевих представницьких органів.

Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й визначено в новій Конституції країни. Згідно з її основними положеннями, сьогодні відбувається активний процес форму, вання нової політичної системи. Складовими елементами цього процесу є:

1) утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму;

2) забезпечення прав і свобод громадян;

3) поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

4) запровадження інституту президентської влади;

5) визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи;

6) формування системи самоврядування народу тощо. Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання.

Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона вимагає переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул ринкової стихії, держава і її законодавчі органи, партії та профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих, насамперед, на забезпечення соціального захисту громадян держави.

Треба зауважити, що надзвичайно важливе вчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її постійна адаптація, є важливим компонентом розвитку політичної системи. Тому адаптація для політичної системи - це не просто пристосування до ворожого впливу, це також спроба перетворит ті системи, які справляють тиск.