Ментальні особливості українства.

Характерні риси української людності стали базою для формування різних типів суспільної свідомості людей, що проживають на теренах України. Вони представлені поглядами істориків, політологів, соціологів, психологів.

М. Костомаров виділяв дві групи козацтво і землеробів. У козацтві він відзначав наступні риси: абсолютну віру в бога, любов до Батьківщини, войовничість, товариство, рівність, відносну прив’язаність до сім’ї в залежності від військової ситуації. Землероб з повагою відносився до землі. Абсолютно вірував в бога, проявляв сумлінність, працьовитість.

Кульчицький О. вбачав, що українське суспільство органічно поєднувало в собі людяність з високою свободолюбивістю, глибоким релігійним віруванням та притаманними груповими формами життя. За визначенням І.Лисяк-Рудницького українству притаманні риси: життєздатність народу, його кмітливість, протистояння чужим впливам, перебирання надмірної чутливості.

Б.Цимбалистий у політичній свідомості українців визначає особисту ініціативність, здатність відчувати красоту природу та високе взаємотовариське відчуття, критичне ставлення до влади. С. Таглін, В. Павленко підкреслювали надмірне почуття власного достоїнства, незалежність, індивідуалізм, ненависть до всього суспільного і нездатність установлювати панування над іншими народами.

Ідеологія та її концептуальні засади

Світогляд — (англ.: world-outlook) філософське сприйняття людиною навколишнього світу; система життєвих цінностей, переконань, ідеалів, поглядів індивідуума на об’єктивний світ та своє місце в ньому.

Ідеологія завжди базується на світогляді, але спрямована на його перетворені.

Ідеологія — (грец.: idea - поняття, logos - знання) система форм суспільної свідомості (поглядів та ідей) певної соціальної спільноти, в якій усвідомлюється та оцінюється її відношення до соціальної дійсності, а також містяться цілі та програми соціальної та політичної діяльності, спрямованої на закріплення або перетворення існуючих суспільно-політичних відносин. Ідеологія починається з віри в те, що суспільство може жити краще, аніж є насправді. Фактично, це є план удосконалення суспільно-політичного устрою.

Політична наука не має усталеного уявлення щодо природи, джерел виникнення та сутності ідеологій. Існують декілька основних концепцій, що намагаються пояснити генезис ідеологій та їх суспільну роль.

Перша концепція, що отримала назву «концепція напруження», пов’язує виникнення ідеології з кризовими, критичними моментами у розвитку суспільства.

Друга концепція розглядає ідеологію як форму віровчення, що служить інструментом обґрунтування та захисту панівних суспільних інтересів.

Третя концепція визначає ідеологію як інструмент обгрунтування інтересів соціальних спільнот та мобілізації індивідуумів на їх відстоювання.

Четверта концепція, що отримала назву функціонального підходу, трактує ідеологію як інструмент соціальної інтеграції, ідентифікації та мобілізації. В такому розумінні ідеологія становить собою ціннісну систему, що визнається великою кількістю людей та об’єднує їх у соціальні спільноти, оскільки значною мірою саме на засадах ідеологічної прихильності відбувається реальна політична соціалізація та об’єднання людей навколо відповідних гасел та ідей, спонукання їх до певних політичних дій (класичний приклад – український Майдан зими 2004 р.).